Ласкаво просимо до Jurassic Park!
Можна гадати, чи означає останнє Послання президента Путіна Федеральним Зборам примирення із Заходом, а вірніше з Америкою (решта Заходу не береться до уваги!), чи стануть Путін і Трамп друзями чи незабаром вони не будуть один одного терпіти. Важливіше інше: на наших очах руйнується ліберальний світовий порядок, який виник після падіння Берлінської стіни 1989 року, який ґрунтується на американській гегемонії. Причому, ховають цей порядок самі американські лідери. Першим термінатором став Обама, який почав скорочувати глобальні зобов'язання США; Трамп погрожує лише завершити процес, що триває. Здавалося б, російська еліта, що довгі роки шантажує світ своїм Версальським комплексом і скиглить про «несправедливість» міжнародних відносин, має відкоркувати шампанське – адже PAX AMERICANA нарешті закочується!
Проте іронія в тому, що ми вступаємо в добу, яка стане важким випробуванням для Росії. Російський правлячий клас ще неодноразово згадає, наскільки комфортним для нього був порядок, гарантом якого виступала Америка. Адже стільки років Захід намагався догоджати Росії, разом із Кремлем будував «потьомкінське» партнерство й вдавав, що вірить у лібералізацію Росії, коли Росія повернулася до самодержавства. Російська еліта отримала можливість особисто інтегруватися у Захід, який вона зневажає, і стримувати його всередині Росії. Кремль буде сумувати за Обамою, який виявився найзручнішим для Москви американським лідером, бо намагався не дратувати Кремль.
Але настають нові часи. На зміну глобалізації з її свободою торгівлі, відкритими кордонами й компромісами приходить улюблена геополітика Кремля з її захистом суверенітету, балансом сил та опорою на військову міць. Те, до чого прагнула російська влада, стає реальністю. Однак наскільки наша правляча команда усвідомлює, що це за час? Адже цей час хижаків і гієн: сильні держави, які можуть демонструвати міць, встановлюватимуть правила і захищатимуть своє право їх порушувати; слабким залишать роль гієн, які будуть харчуватися залишками бенкету сильних. Саме цей час уособлює Трамп, який очолив хвилю світового націонал-популізму. До речі, Ердоган може виявитися вельми інтелігентним представником цієї хвилі – й це лише початок!
Так, націонал-популісти обожнюють Путіна, особливо, коли у них є можливість отримати фінансову компенсацію свого обожнювання. Але не будемо мріяти про ту роль, яку вони відводять Росії – противаги Америці й одночасно тарана, який має підривати ненависну їм глобалізацію. Так, західні прихильники повернення до геополітики (до речі, улюбленої доктрини німецького нацизму) будують плани зі створенню альянсу з Росією. Але для чого? Для того, щоб забезпечити Росії статус великої держави? Не смішіть! Вони мріють перетворити Росію в бастіон захисту від Китаю, щоб з насолодою спостерігати за їх зіткненням. Так, вони готові віддати Сирію російським. Але для чого? Для того, щоб Росія безнадійно загрузла в кривавому конфлікті на Близькому Сході. Ось що пише шанований в російському мейнстрімі американський професор John Mearsheimer: США «потребують Росії, щоб стримувати Китай»; Вашингтон повинен віддати Росії можливість вирішити конфлікт в Сирії, а «якщо громадянська війна там триватиме (хто б сумнівався – ЛШ), то це буде вже російська проблема». Ось так!
Залишається надія на те, що Трамп налякає західних прихильників ліберального світу, що втратили волю, й вони зможуть підняти голову. Надія на Меркель, що вона встоїть серед уламків – правда, Німеччина навряд чи захоче компенсувати американське лідерство, що відходить. На разі ж світова антиліберальна хвиля піднімається. А це для Росії означає не тільки посилення підозрілості навколишнього світу, не тільки підрив світових інститутів, не тільки боротьбу всіх сильних гравців за сфери впливу (зокрема й з Росією), не тільки мілітаризацію міжнародних відносин, а й спробу Китаю заповнити вакуум, який залишає Америка, що відповзає до своєї раковини . А Китай, на відміну від Заходу, не має схильності до політесу, обіймам та почуття провини!
Чи є у Росії ресурси для того, щоб вижити в нинішньому Парку Юрського періоду? І якою буде для нас ціна цього виживання?
P. S. Тим часом щойно затверджена президентом нова Концепція зовнішньої політики створює враження, що її творці, заявляючи про прагнення Росії зміцнити свої позиції як «одного з впливових центрів сучасного світу», все ж не розуміють, в якому світі вони опинилися...
