«Ліберальний Берія» і майже ненаукова фантастика
Не завжди має рацію Данило Яневський, але цього разу він влучив у точку: «Москаля і Саакашвілі на 45-мільйонну країну не вистачить». Справді, малувато… Крім того, затикати ті чи інші «дірки» в регіонах «кризовими менеджерами» або ж, у термінології історика Яневського, «пожежниками фюрера» - річ загалом безперспективна. Хоча в тактичному плані іноді це є необхідністю. Але тоді потрібно мати вдвічі-втричі довшу лаву запасних. А де ж їх візьмеш, коли навіть начебто браві генерали у кріслах адміністраторів дуже швидко перетворюються на корумпованих і неефективних чиновників? Коли впродовж тривалого часу в Українській державі, починаючи з доби «пізнього» Кучми, йшла негативна селекція управлінців високого рівня?
І тут погляди слід звернути знов-таки у бік Грузії.
Одними з ключових гравців команди Міхеїла Саакашвілі були Ніка (Ніколоз) Гілаурі та Вано (Іване) Мерабішвілі. Перший із них – менеджер-економіст із західною освітою. Він послідовно обіймав (оцініть список!) посади міністра енергетики, міністра фінансів, першого віце-прем’єра, прем’єр-міністра. Його Саакашвілі наприкінці минулого року рекомендував на посаду бізнес-омбудсмена України. Проте, за словами екс-президента Грузії, тбіліські урядовці шантажем зірвали це призначення. «Ніка Гілаурі призначався бізнес-омбудсменом України, - сказав Саакашвілі в эфірі телекомпанії «Руставі-2». – Це був проект Євробанку, й уряд Грузії направив ноту і заявив, що в разі призначення Гілаурі на одну з важливих посад України уряд Грузії перерве співпрацю з Європейським банком». Але ж в Україні існують й інші, не менш значущі посади, не пов’язані з європейськими структурами, чи не так? А Гілаурі є вправним «кризовим менеджером», що засвідчують його біографічні дані за останнє десятиліття.
Ще більш підходить на цю роль Вано Мерабішвілі. Півроку після перемоги «революції троянд» він перебував на посаді міністра державної безпеки, потім аж вісім років був міністром внутрішніх справ, і, нарешті, півроку – прем’єром Грузії. Знана московська публіцистка Юлія Латиніна, що не раз зустрічалася з командою Саакашвілі і спостерігала за її діяльністю, назвала Мерабішвілі «таким собі ліберальним Берією», нещадним до криміналу і до ворогів грузинської державності та кремлівської агентури.
І справді: якою була Грузія на момент «революції троянд»? Балансування на грані голоду, перманентні політичні конфлікти в центрі і на місцях, тотальна корупція, відсутність коштів у держбюджеті, світла, газу й перспектив… Ну, зі світлом, газом і фінансами успішно розібрався Гілаурі. Інші проблеми впали на плечі Мерабішвілі. Бо ж були і такі, кому було зовсім непогано у цій типовій failed state – це «злодії в законі», чиновники, судді, політики та мєнти. Останніх Мерабішвілі просто розігнав, а замість них швидко створив ефективну та некорумповану поліцію. Ця поліція уславилася нульовою толерантністю до злочинності і безпрецедентним рівнем довіри до себе (десь так, за даними соціологів, до 90%).
Згадана щойно Юлія Латиніна зафіксувала і плюси, і мінуси діяльності Мерабішвілі. З одного боку, відсутність хабарів: «Один із власників готелю, з яким я розмовляла, він мені розповідав, як він уночі будував прибудову, в якій селив гостей, потім платив за це хабарі, і ось тепер прийшов дозвіл, він за рік збудував готель такого яскраво-помаранчевого кольору і поруч будує вже чотиризірковий готель». З іншого боку, надмірна жорсткість і жорстокість правоохоронних органів: «На жаль, не тільки за викрадення когось саджають людей, але, припустимо, і за крадіжку мобільника, причому не тільки за крадіжку, але якщо ти купив крадений мобільник, номер його пробивається за спеціальною програмою, тебе можуть теж посадити».
Із Лаврентієм Павловичем Іване Сергійовича поєднує не тільки посада та жорсткий стиль керівництва, а й тип освіти та прагматизм. Берія свого часу закінчив технічне училище (це – на рівні технікуму) і два роки вчився на інженера-нафтовика, поки партія не перекинула його на роботу в «органи». Мерабішвілі закінчив гірничотехнічний факультет грузинського Політеху, і знов-таки партія (тільки вже інша) перекинула його на «правопорядок». А щодо прагматизму, то Берія, який був куратором атомного та ракетного проектів, брав на роботу фахівців без огляду на «п’яту графу», судимості та «інтелігенські настрої»; саме під крилом очолюваного ним Спецкомітету вже після того, коли Сталін оголосив кібернетику «буржуазною лженаукою», була створена (до речі, в Києві) перша в континентальній Європі ЕОМ. Ну, а приклади прагматизму Мерабішвілі легко знайти в Інтернеті.
Щоправда, зараз Вано Мерабішвілі перебуває за ґратами – після усунення від влади команди Саакашвілі він був заарештований за підозрою в корупції, а 17 лютого 2014 року Кутаїський міський суд засудив його до 5 років ув’язнення за звинуваченням у перевищенні службових повноважень, підкупі виборців і розтраті державних коштів. Утім, існують великі сумніви щодо справедливості звинувачень, як і стосовно того, що справжній Берія, за вироком суду, був британським шпигуном…
Ну, а тепер починається те, що хтось може оцінити як стовідсоткову фантастику – і навіть не як science fiction, а як типову fantasy. Отже: якщо рахувати попереднє ув’язнення, Мерабішвілі вже відсидів половину строку, тому грузинський уряд міг би зберегти обличчя, якби Порошенко тим чи іншим способом «викупив» політика, який був правою рукою Саакашвілі і без якого ніякі реформи в Грузії не відбулися б. Скажімо, умовно-дострокове звільнення із забороною обіймати офіційні посади… від’їзд на лікування за кордон… і не треба сушити голову, що робити з енергійним Мерабішвілі, коли він вийде з-за ґрат і стане згуртовувати опозиційні лави грузинів. Бо ж Україна – це надовго. З іншого боку, політик 1968 року народження цілком може успішно повернутися до рідної країни і через п’ять, і через десять літ…
А щодо фантастики – то хіба СРСР свого часу не знайшов можливості виміняти на декількох дисидентів чилійського комуніста-терориста Луїса Корвалана? Причому без жодних зобов’язань щодо діяльності останнього – пару років Корвалан поправляв здоров’я, потім під чужим прізвищем поїхав до Чилі й очолив там бурхливу терористичну діяльність проти влади, яка в той час проводила успішні економічні реформи…
Отож, як на мене, ніякі Москалі-чарівники самі по собі не впораються з гідрою корупції й підривної діяльності, якщо їм не допоможе, скажімо, «ліберальний Берія» та Ко. Треба тільки стежити, щоб грузинські радикальні реформатори не передали куті меду. А загалом слід цілеспрямовано ростити власних ефективних «кризових менеджерів», і тоді не доведеться шукати їх десь по світах. Чи ви знову скажете, що це абсолютна фантастика?
