Мішико, вперед!
Три вектора сенсаційного призначення
Треба віддати українському президентові належне. Кадрові рішення він приймає такі, що ставлять у глухий кут дуже багатьох. У випадку з призначенням Міхеіла Саакашвілі на посаду губернатора Одеської області в Москві деякий час просто не знали що сказати. Зокрема, прем’єр-міністр Дмитро Медведєв нічого крім цирку-шапіто не вигадав. Винахідливості забракло або взагалі перестали розуміти, що в Україні відбувається і чого ще можна очікувати.
Дмитру Анатолійовичу у потилицю дихає багато хто. Розмови про те, що у Росії восени буде новий голова уряду, в Першопрестольній точаться все активніше. Призначення колишнього грузинського президента до Одеси не в останню чергу адресовано російському керівництву, і там це чудово зрозуміли.
Звернемо увагу на те, що свого часу Михайло Саакашвілі не погодився стати віце-прем’єром під приводом необхідності відмови від грузинського громадянства. У Тбілісі багато хто це розцінив як підготовку до виборів, які невблаганно наближаються. Популярність правлячої «Грузинської мрії» неабияк впала, багато хто з ностальгією згадує період правління Саакашвілі, тож певні електоральні шанси у нього були й будуть.
У зв’язку із цим хід із відмовою від грузинського громадянства заради отримання українського не є незворотнім. Завжди можна відіграти назад, зокрема й з українським громадянством. Іміджеві видатки в Грузії очевидні, але це політика, й у ній нічого неможливого немає. Сьогодні втратив багато чого, а завтра знайшов ще більше.
Цілком можливо, що свою роль відіграли й суто зовнішні обставини. Правоохоронні органи Грузії оголосили Саакашвілі в міжнародний розшук, і слід очікувати відповідного запиту до Генеральної прокуратури України. Процес не швидкий, але він істотно обмежував можливості Саакашвілі, зокрема щодо пересування. Тепер, як заявила в Києві міністр юстиції Грузії Тея Цулукіані, «Наданням Міхеілу Саакашвілі українського громадянства правовий шанс екстрадувати його з України до Грузії вичерпано».
Про політичні та економічні проблеми, які доведеться вирішувати Саакашвілі в Одесі, вже сказано досить багато й дуже багатьма. Представляється доцільним розглянути зовнішньополітичні аспекти кадрового призначення президента. При цьому необхідно мати на увазі, що вони тісно пов’язані з українськими внутрішньополітичними реаліями. При всій важливості залучення інвестицій, боротьби з корупцією та контрабандою, про що ще буде сказано нижче, економічного підйому області тощо на перший план виходить пілотний проект впровадження моделі децентралізації та її обкатки, перш ніж на неї перейде вся Україна. З прицілом на Донецьк та Луганськ.
У зовнішньополітичному плані призначення Саакашвілі має щонайменше три вектора.
По-перше, Європа та Північна Америка. Наші західні партнери почали проявляти не лише нетерпіння, але й невдоволення. Розмов у Києві багато, діла дуже мало, а гроші не втомлюються просити й навіть вимагати. Причому дедалі більше й більше. Нещодавно говорили про $ 40 млрд, тепер міністр фінансів Наталія Яресько заявляє, що цього мало й потрібно більше. При цьому внутрішні резерви України використовуються погано, інвестиційний клімат залишається складним й інвестиції не надходять. Тому необхідний був сильний хід, який мав наочно продемонструвати, що до реформ приступили, й результати мають з’явитися незабаром.
Інший важливий фактор. Українська влада повинна була показати, що жодних компромісів у справі деолігархізації не буде. Зробити це вкрай необхідно й терміново. До того ж наближаються місцеві вибори, й багатьом регіональним сильним особистостям необхідно вказати на їхнє справжнє місце. Як і залишкам Партії регіонів, які готуються взяти реванш у найважливіших областях на сході й півдні країни. Саакашвілі перший, але далеко не останній в кадровій перестановці, розпочатій президентом.
По-друге. У Москві явно відбуваються зміни. Голова «Сбербанка» Герман Греф вже відкрито без зайвого камуфляжу б’є на сполох і попереджає владу про наростаючі проблеми. Аналогічно висловився й глава Комітету громадянських ініціатив, колишній міністр фінансів Олексій Кудрін. В інтерв’ю «Інтерфаксу» він заявив, що Росія переживає повномасштабну кризу, пік якої ще не подолано. На питання, коли його повернення у владу може відбутися, Кудрін сказав: «Як потреба виникне, не знаю, через три чи десять років». Він додав, що готовий знову попрацювати в команді з президентом Володимиром Путіним за умови «проведення реформ, зокрема й політичних». Останнє не більше як легкий уклін у бік російського президента. Добре відомо, що за Путіна жодних реформ, особливо політичних, не буде за визначенням.
З урахуванням внутрішньої обстановки неможливо припустити, що на все це не було дано хоча б мовчазну згоду найголовнішого начальника держави російської. З урахуванням прийдешніх змін у сусідів українська влада не повинна втратити темп у відносинах із Заходом, що цілком можливо у разі лібералізації, хоча б зовнішньої, російського режиму. Відповідно й знадобилася така серйозна кадрова демонстрація.
Друга складова полягає в донесенні до західних партнерів безкомпромісності української позиції й неможливості поступок Москві навіть на міліметр. З урахуванням того, що постать Саакашвілі викликає у Білокам’яній стійку алергію, його призначення якнайкраще це й демонструє.
По-третє. Слова президента на представленні Саакашвілі в Одесі щодо контрабанди мають цілком певних адресатів поза країною — Придністров’я (ПМР), а через нього й Москву.
Усім відомо, що сепаратистська ПМР значні доходи отримувала через темні схеми контрабанди, що проходять через Одесу. На цьому жили й благоденствували не тільки чиновники в Тирасполі, а й значна частина місцевих мешканців. Із щільним закриттям кордону з Україною ці схеми стають неробочими й настають цілком реальні фінансові й економічні труднощі.
На українському боці також будуть потерпілі, й на нового одеського губернатора чекає серйозна боротьба з ними. Проте закриття придністровської ділянки українсько-молдовського кордону стає справою політичною і з далекосяжними дипломатичними й військовими наслідками.
Хоча віце-прем’єр російського уряду Дмитро Рагозін обіцяв не залишати Придністров’я, однак сказати й обіцяти набагато легше, ніж реально зробити.
У Москві поступово починається серйозна паніка через повну безвихідь щодо долі молдавського сепаратистського регіону. Обговорюються навіть фантастичні версії глушіння української ППО. Хоча автори цієї ідеї відразу зазначають, що це не допоможе, оскільки українська військова авіація легко перехопить транспортники, що залетіли з Росії. До того ж навіть якщо влаштувати повітряний міст, то це не врятує придністровську економіку, бо регіон абсолютно позбавлений будь-якої ресурсної бази.
Як досить жорсткий і рішучий керівник Саакашвілі в Одесі покликаний вирішити, зокрема, й завдання економічної та фінансової блокади Придністров’я.
Москва прямо й відкрито не може відмовитися від підтримки Придністров’я як частини так званого «русского мира». Водночас відсутні реальні можливості перешкодити блокаді. Навіть відкривати придністровський фронт у Москві не можуть, оскільки місцева армія занадто слабка й погано підготовлена.
Існує певна ймовірність того, що в Кремлі вважатимуть Придністров’я зайвим тягарем і провину за його здачу традиційно перекладуть на Київ. Хотіли захистити, але не змогли через хунту, і щось подібне. Навряд чи на такий крок підуть найближчим часом, але ознаки його підготовки про всяк випадок із публікацій у націоналістичній пресі є.
Швидше за все, Москва розпочне непублічні переговори з Києвом щодо взаємних поступок. Ми вам, наприклад, зниження ціни на газ і без передоплати, а ви нам ослаблення блокади Придністров’я. Можливі й інші варіанти.
При всій зовнішній привабливості таких поступок з боку Москви йти на них не можна. Сепаратистський анклав між Україною та Молдовою несе в собі велику загрозу двом державам. Далі його терпіти не можна, має відбутися реінтеграція Молдови. Відповідно відведена реальна загроза Одесі й півдню України. Після цього піде оздоровлення ситуації на Балканах. Для нас це також дуже важливо й вигідно.
Від Москви потрібна одна поступка — відновлення українського контролю над 400 км нашого кордону. Спочатку виконання цього пункту мінських протоколів, потім поговоримо про долю Придністров’я. І ніяк інакше, тому що Кремлю довіряти не можна. Обдурить, як неодноразово це було.
Якщо Саакашвілі вдасться вирішити останнє завдання щодо Придністров’я, мир на сході України значно наблизиться.
