Молдовський промах України
У Молдові змінилася влада. Переважно мирно, хоча передумови для майдану в Кишиневі були. Сталося це виключно під зовнішнім тиском, бо внутрішніх ресурсів, як економічних, так і політичних, у противників минулої влади було недостатньо.
У Молдові склався у чомусь дивний консенсус між Росією і Заходом на чолі з США. Всі скопом виступили проти головного олігарха Володимира (Влада) Плахотнюка і його Демократичної партії разом з урядом на чолі з прем'єр-міністром Павлом Філіпом.
Наслідком цього консенсусу стало утворення під зовнішнім тиском коаліції між Партією соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ), що орієнтується у зовнішній політиці на Москву, і їхніми опонентами з блоку ACUM (утворений правими партіями «Платформа «Гідність і правда» і «Дія і солідарність»), відомими своїми прозахідними устремліннями.
Після парламентських виборів у лютому поточного року така коаліція представлялася практично малоймовірною, проте вона склалася. Втім, ніхто не приховував тимчасовості такого утворення.
В інтерв'ю московській газеті «Коммерсант» лідер партії «Дія і солідарність» і прем'єр-міністр нового уряду Майя Санду чітко позначила межі коаліції з соціалістами. «Через Плахотнюка це сталося. Якби не Плахотнюк, якби його режим не був таким страшним для людей, напевно, цього (коаліції.- Авт.) ніколи б не сталося... Всі хочуть позбутися Плахотнюка. Тому у нас і було укладено цю тимчасову політичну угоду, щоб позбутися цієї олігархічної системи, побудувати інститути влади. Це довгий процес, але його треба починати».
Зовнішній чинник став визначальним у тому, що відчайдушний опір Плахотнюка і його оточення, виведення на вулицю проплачених і привезених на автобусах з провінції людей, перемішаних із тітушками, нічого не дали. Капітуляція була неминуча і найближчим часом.
Наостанок Плахотнюк і його прибічники істотно пограбували країну. Міністр економіки в новому уряді Вадим Бринзан повідомив, що з країни літаками вивозяться великі суми грошей. «У нас є інформація про те, що в останні дні мало місце зняття значних коштів із рахунків державних компаній, готівкою або переказами на офшорні рахунки. Ця діяльність є підозрілою і вкрай тривожною». Міністр стверджує, що буде проведено детальний аудит усіх таких транзакцій і, якщо буде доведено, що державне майно було розтрачено, всі винні будуть притягнуті до відповідальності відповідно до закону. Він попередив іноземних партнерів: Європейський союз, Сполучені Штати Америки, Міжнародний валютний фонд і Світовий банк - «про незаконне виведення капіталів із Республіки Молдова».
Загалом було зрозуміло, що дії західних країн і Росії щодо Плахотнюка і його оточення є тактичними й анітрохи не позначаться на стратегічній лінії, досить двозначна політика України виглядала просто дивною. Заява нашого МЗС і визнання свого роду двовладдя у вигляді існування двох урядів явно свідчить про повне нерозуміння того, що відбувається, і відсутність чіткої політичної лінії щодо нашого південно-західного сусіда.
Посилання на наявність у коаліції проросійської ПСРМ і якихось побоювань Києва з цього приводу виглядають якимись несерйозними. Можна подумати, що, наприклад, у Вашингтоні цього не розуміли і не брали до уваги, коли однозначно виступили на підтримку уряду Санду. Аналогічно і Євросоюз, який також однозначно і відразу підтримав молдовських коаліціантів.
Залишаються неясними цілі і засоби київської політики щодо подій у Молдові. Адже очевидно, що такою, вибачте на слові, політикою ми втратили дуже багато можливостей серйозно впливати на внутрішнє і зовнішнє становище Молдови та її політику. Хоча б через географічний чинник.
Продовжиться чинна коаліція чи розпадеться, що, швидше за все, ясно зрушення Молдови повністю визначиться на дострокових парламентських виборах. І тут у Кишиневі менше озиратимуться на Київ.
Друге питання: чому Москва пішла нехай і на тактичну єдність дій із західними країнами, з США перш за все. Відповідь слід шукати в політичних обставинах у світі, що змінюються, і досить складному поєднанні внутрішніх подій усередині Росії.
Після подій у Єкатеринбурзі навколо будівництва храму РПЦ, напружених обставин в Архангельській області та Республіці Комі через сміттєвий полігон у Шиєсі, а також погроз Кадирова йти війною на Дагестан наявний початок розбалансування російської влади.
Спроба підкинути наркотики відомому журналісту Івану Голунову викликала настільки різкі протести журналістської спільноти і навіть проурядових пропагандистів, що влада змушена була відступити. Все це вкладається в погіршення загальної ситуації в країні, яка обтяжується економічними та фінансовими проблемами, що почалися.
Зовнішня політика Москви також не демонструє великих успіхів. У Сирії великі розбіжності з Іраном, який усе більше згортає свою участь у конфлікті. Це позначається на боєздатності армії Асада, якій все важче відбиватися від своїх супротивників. Ізраїль своїми ударами значно послаблює Хамас у Секторі Газа, а підтримка Іраном, зокрема фінансова, цієї терористичної організації постійно зменшується. В результаті Хамас почав виведення своїх бойовиків із Сирії.
У Венесуелі також довелося відмовитися від масивної військової підтримки режиму Мадуро і згортання там російської присутності. Таких прикладів чимало.
У цих умовах у Кремлі вирішили показати конструктивність і продемонструвати Заходу свої можливості на пострадянському просторі, зокрема в Молдові.
Одночасно було показано, що у такий спосіб можна було б розв’язати і конфлікт на Донбасі. Спільними зусиллями натиснути на Київ, змусити його бути більш поступливим. Якщо справа піде так, як у Молдові, то так прокласти дорогу загального покращення відносин із Заходом, а там і підняти питання про згортання санкцій.
Слід очікувати якихось жестів у бік України з боку Росії. Риторика змінюється, тон стає більш дружелюбним. Тим більше за таких умов слід проявляти пильність.
Відступати в Україні Москва не має наміру. Цілі залишаються колишніми. З тактичних міркувань випади приглушені, але стратегія не змінилася.
Через це все більш прикрим виглядає відвертий промах України на молдовському напрямі. Його треба виправити якнайшвидше.
