Морально-етичний колапс української держави
У сьогоднішньої України багато проблем. Є проблеми фінансові, є - політичні. Однак, як мені здається, основною і найболючішою є проблема моралі і моральності.
Незважаючи на те, що ці поняття часто розглядаються як синоніми, все ж мораль - це суспільний прояв людських принципів, а поняття моральності набагато глибше - тут варто говорити про індивідуальні внутрішні принципи, які спонукають людину діяти так чи інакше.
Міркувати про подібні речі дуже складно, перш за все тому, що складно говорити про мораль загалом. У будь-якому суспільстві, в кожний історичний період - вона певна. Однак, при всьому при цьому, існують якісь загальнолюдські принципи, на яких будується мораль практично будь-якого суспільства. Ці принципи всім відомі, перераховувати їх не має сенсу, як і перераховувати те, що є навпаки аморальним.
Говорячи ж про державу як про соціальний інститут, варто говорити про мораль і моральність, перш за все, державних чиновників, а також всіх тих, хто, так або інакше, є представником народу на будь-якому з рівнів.
Якщо згадати нещодавню історію, а саме Радянський Союз, то там з мораллю як раз було все гаразд. Всі радянські чиновники чітко розуміли правила поведінки, існував цілий ряд табу, які ні за яких обставин не можна було порушувати. Зовнішня благопристойність плекалася і всіляко зрощувалася і пропагувалася. Більш того, часто це мало досить потворні форми, і бажання бути «святішим за Папу Римського» переважало здоровий глузд. Але в цілому, планка була на досить високому рівні, особливо якщо порівнювати з сьогоднішнім днем.
Але, здебільшого, збій був якраз на моральному рівні. Адже якщо в СРСР все так було добре, то чому ж багатьом було так огидно? Авжеж тому, що ті, хто з високих трибун говорили про мораль, злазячи з трибуни, часто вели спосіб життя, зовсім протилежний тому, до якого закликали. І подібний цинізм не міг не викликати роздратування тих, хто під цими трибунами перебував.
Адже всім відомо, що мораль без моральних принципів, є просто-напросто удаваною і називається словом «святенництво». І саме це, більшою мірою, на мій погляд, вплинуло на те, що народ захотів іншого, більш справедливого і воістину морального суспільства.
Але не так сталося, як гадалося ...
Те, що сталося далі в Україні, вже незалежної як від КПРС з її ідеологією, так і від Радянського Союзу, складно назвати поліпшенням морально-етичного клімату. Була допущена серйозна і системна, на мій погляд, помилка. Замість того, щоб мораль підкріпити моральністю, просто-напросто вирішили, що раз немає моральності, не повинно бути і моралі. Начебто так виходить чесніше.
У підсумку вийшло, що моральності як не було, так і немає, а до цього додалося ще і цілковита відсутність моралі. Адже якісно інші люди у владу так і не прийшли. Прийшли ті ж самі, що були, але вже не обтяжені моральними установками, які, до того ж, отримали досить широкі фінансові можливості, які посилили і прискорили процес їх деградації. До них же в еліту поступово додавалися такі, у кого мораль взагалі була зовсім іншою, протилежною тій, що вважається загальнолюдською.
Далі відбувалося все гірше і гірше. Моральна планка з кожним роком все. В результаті цього Україна все далі і далі відходила від загальноприйнятих цивілізованих норм. Тим більше, що загальнолюдська мораль була чомусь оголошена пережитком радянського минулого, а ось про моральність ж ніхто взагалі не згадував.
Все це призвело до того, що аморальність і розбещенність, як метастази, стали роз'їдати все суспільство, проникаючи в кожний державний інститут і в кожну частину суспільного життя. І сьогодні ситуація вже дійшла до критичної межі, коли українська держава практично повністю дискредитувала себе як соціальний інститут в очах її громадян.
Такий собі морально-етичний колапс.
Похмура намалювалась картинка, чи не так?
А ось тепер найважливіше питання: чи є з усього цього вихід? Звичайно ж, є. Для держави в цілому, крок за кроком, зближуватися з Об'єднаною Європою, як найбільш розвиненою на сьогоднішній день в морально-етичному відношенні. І на цьому шляху маємо спробувати зрозуміти і відчути, як живуть в іншій, цивілізованій реальності. І тоді, можливо, вдасться сформувати у нас те, що називається європейською мораллю, заснованою, по більшій частині, на міцному фундаменті, званому моральністю. І як підсумок - виховати нове покоління, яке зможе зробити Україну іншою державою, де буде присутня мораль, а головне - моральність.
