«Можуть повторити»
Як агресивні московські імперські гасла перетворюються на масові вбивства мирних людей у стилі нацистів
Уже не перший рік світові та українські ЗМІ транслюють заклики, які розробляються, поза сумнівом, з подачі Кремля, а точніше: пихате, зверхнє (цілком у дусі сьогоденної тоталітарної Росії) «можемо повторити» — такий собі меседж на увесь світ (не лише якимось конкретним країнам, як-от Німеччина). Що саме і проти кого вони «можуть повторити»? Ось про це є сенс сказати бодай декілька слів.
Підтвердилося, що це гасло від початку ховало в собі смертоносний, злочинний, ба навіть геноцидний зміст. Бо вони, російські загарбники, справді таки бажають «повторити». Світ мусить зрозуміти загальну небезпеку і протистояти їй. Повторити (ба навіть перевершити) військові злочини нацистських окупантів, які творили звірства на українській землі, вбивали цивільне населення, палили, грабували (показове рейдерське захоплення АЕС — це вже зухвалість сучасних кремлівських послідовників Гітлера!). Те, що коять на теренах сучасної суверенної Української держави російські окупанти, нічим не відрізняється, хіба що в гірший бік, від кривавих справ німецьких окупантів. Втім, це закономірний підсумок еволюції путінського режиму.
Неприхованою є чорна прірва ненависті до України, її народу. Є обґрунтовані підстави зробити такий висновок: Путін та його владний клан взяли курс на «остаточне вирішення українського питання». Це має як політичне підґрунтя, оскільки знищення української державності є неодмінною умовою реалізації путінських божевільних планів, так і суб'єктивні психопатологічні підстави, які сягають корінням параноїдальної свідомості диктатора. Світ заціпенів від таких звірств.
Додамо ще одну, не менш важливу річ. «Можуть повторити» вони нацистські злочини й у сфері отруйної, свідомо вбивчої пропаганди (і вже зрівнялися з Гітлером і Геббельсом, котрі, як відомо, пояснювали агресію проти Польщі, яка поклала початок страхітливій Другій світовій війні, нібито нападом самих же поляків на німецьку радіостанцію у Гляйвіці. Насправді то були переодягнені есесівці, яких теж швидко знищили). І так уже абсолютно зазомбоване населення Росії піддається щохвилинній психопропагандистській атаці, і це впродовж восьми років («знищують росіян на Донбасі», «в Україні панують нацисти, і тому стала необхідною «спеціальна військова операція»; до тих же російських громадян, які ризикнуть там назвати війну війною, застосовуються жорсткі репресії). Словом, оруеллівські «війна — це мир», «ненависть — це любов», «думкозлочини караються» тощо — це просто така собі дитяча лічилочка порівняно зі злочинами соловйових, скабєєвих, кисельових… От лише про долю доктора Геббельса пам’ятати варто.
А хто чесно, чисто й звитяжно, по совісті «може повторити»? Це український народ — уже вкотре у своїй історії захищаючи право на волю і державу. Ось зараз взагалі помітно, як знайомі слова набувають нових значень. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» — це не просто рядки із гімну. Це сьогодення. Україна вкотре прикриває собою Європу від дикої навали. Виняткове значення має те, що Європа мусить стати разом з нами пліч-о-пліч. Адже, як написала ще 2014 року Ліна Василівна Костенко, Путін — «це звір огидної породи», породження «холодних вод Неви». Наша велика поетеса запитує: «Куди ж ви дивитесь, народи? Сьогодні ми, а завтра — ви!». Відповідь на це запитання мусять дати ті народи, які узріли небезпеку для всього світу.
