Не мовчіть, не будьте колективно байдужими
Остання інформація про зустрічі з донецьким науковцем, істориком, як на мене, — непересічною Особистістю Оленю Стяжкіною у Літній школі журналістики «Дня» спонукала мене до певних роздумів.
Чим тепер займаються наші академіки з Національної академії наук України та державних галузевих Академій наук (їх здається аж П`ЯТЬ!), крім суто своєї професійної діяльності, про результати якої знає лише вузьке коло фахівців з певної науки чи галузі наук? Всі вони – академіки і член-кореспонденти – отримують з державного бюджету (тобто… за рахунок платників податків!) довічну стипендію не залежно від результатів своєї наукової діяльності. Ви коли-небудь останнім часом чули їх громадянську позицію щодо процесів, які відбуваються в країні»: об’єктивні і неупереджені колективні заяви, петиції, експертні висновки, виступи перед громадськістю?
Особисто я – не читав, не чув, не бачив! Поодинокі голоси є, але ж вони – поодинокі!
У часи, коли країна, народ, держава вкрай потребують неупереджених і доступних аналізів ситуації, професійної мудрої думки і порад, коментарів і роз`яснень з різних проблемних питань – мовчать…! Мовчать, щоб не забрали фінансування цих стипендій, не хочуть сваритись з владою…?
Якщо не спроможні і не хочуть вступати у суперечки і протистояння з владою, то хоча би зайнялись просвітницькою діяльністю серед народу на кшталт радянського Товариства «ЗНАННЯ», але без політично-ідеологічного забарвлення. Доносячи до широких верств народу України свою вагому і неупереджену думку, експертні висновки. Допомагаючи таким чином виховувати молодь, змінювати світогляд старших, в першу чергу з питань історії України, державотворення, правової системи тощо. Тепер - це вкрай потрібно, адже країна продовжує залишатись на роздоріжжі, в стані війни с сусідом-агресором, з величезними економічними і політико-правовими проблемами.
Невже бажання отримувати доплати до зарплат і пенсій перевищує небайдужість та інтелектуальну відповідальність за подальшу долю держави і народу? Адже публічна позиція наукових спільнот не може пройти не поміченою з боку керівництва держави, політичного бомонду і народу!
Не мовчіть, не будьте колективно байдужими, колеги-науковці, пам’ятаючи слова Бруно Ясенського:
«Не бійся ворогів – в крайньому випадку вони можуть тебе – убити. Не бійся друзів – вкрайньому випадку вони можуть тебе – зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, але тільки з їх мовчазної згоди на Землі відбуваються зради і убивства!»…
