Неприйнятні компроміси та нез’ясовані чинники
Соціологія, як відомо, - це досконалий інструмент дослідження суспільства. Ясна річ, професійна соціологія, а не політтехнологічна підробка під неї чи забави неосвічених аматорів. І при цьому соціологія – справжня, фахова! – може стати знаряддям у нечесних руках, якщо замовник опитування вносить у нього вміло сформульовані запитання до респондентів, які в підсумку створюють не те щоби фальшиве, проте вочевидь деформоване – більшою чи меншою мірою – уявлення про суспільні настрої.
У Росії є лише одна професійна соціологічна структура, яку можна назвати залежною тільки від сумління її команди, тобто «Левада-Центр», натомість в Україні таких незалежних від влади фахових соціологічних центрів декілька. Серед них – Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та соціологічна служба Центру Разумкова. Саме вони провели всеукраїнське опитування (за винятком окупованих Криму й ОРДЛО) щодо бачення українцями майбутнього Донбасу, результати якого опубліковані 16 лютого.
Якщо в загальних рисках, то настрої українських громадян в цьому плані такі. Передусім, міжнародна допомога Україні у боротьбі з російською агресією є недостатньою – таку думку поділяють 53,5% респондентів, суттєвою цю допомогу вважає значно менше (15% опитаних), 14,5% заявили, що взагалі про неї нічого не чули, а ще для 17% оцінити масштаби та значущість міжнародної допомоги було складно. Думка про те, що допомога не є достатньою, превалює в усіх регіонах України. Позитивно результати втілення Мінських домовленостей щодо Донбасу оцінює тільки 12% українців; від 5% на півдні до 15,5% на Донбасі. Негативно поточні результати Мінських угод оцінює 38% населення, нейтрально – 28%.
В опитуванні фігурувало й запитання стосовно тих чи інших компромісів, на які готові піти українці задля встановлення миру на Донбасі. Що цікаво: жоден із запропонованих в анкеті варіантів таких компромісів – а вони є впродовж останніх років предметом широкого громадського обговорення – не одержав підтримку більшості опитаних.
Найбільш неприйнятними виявилися варіанти проведення місцевих виборів на умовах, що їх вимагають проросійські бойовики (71% вважає такий компроміс неприйнятним і тільки 10% – прийнятним) та повної амністії всіх учасників бойових дій проти українських військ (68% вважає це неприйнятним, а 12% згодні на такий компроміс). Схожими є показники і щодо згоди на особливі політичні й економічні відносини тимчасово непідконтрольних територій з Росією – 60% «проти», а 13% «за».
Загалом неприйнятними з погляду більшості українців виглядають і такі варіанти домовленостей, як формування місцевої поліції, судів та прокуратури в ОРДЛО винятково з місцевих представників (59% «проти», 13% «за»), внесення змін до Конституції щодо надання російській мові статусу державної мови (56% «проти», 24% «за»), надання і закріплення у Конституції «особливого статусу окремих територій Донецької та Луганської областей» (55% «проти», 24% «за»).
Єдиний варіант компромісу заради миру, який не вважає неприйнятним переважна більшість українців, – це ухвалення закону про нейтральний та позаблоковий статус України (45% називають це неприйнятним, натомість 30% опитаних були б із цим згодні).
Як можна прокоментувати ці результати? На загал, вони засвідчують реалістичну оцінку ситуації більшістю українців, небажання капітулювати перед Кремлем і проросійськими терористами, прагнення зберегти Україну як цілісну й демократичну державу. Що ж стосується нейтрального та позаблокового статусу України, то, схоже, багато хто забув, що станом на 20 лютого 2014 року, коли офіційно розпочалася російська операція з окупації Криму, а Янукович іще сидів на Банковій, такий законодавчо закріплений статус наша держава вже мала. Невже ж він чимось допоміг?
Але є в анкеті одне запитання, яке викликає подив. Наведу його повністю.
Ким, на Вашу думку, є більшість людей, які проживають (залишились) на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей? ОДНА ВІДПОВІДЬ
Заручниками обставин (сімейні, матеріальні питання) | 30,9 |
Заручниками дій незаконних збройних формувань | 24,1 |
Зрадниками, які свідомо перейшли на бік ворога | 5,7 |
Байдужими до власного майбутнього та країни | 10,6 |
Заручниками провальної політики центральної влади щодо звільнення територій від сепаратистів та російських військ | 14,5 |
Важко сказати | 14,0 |
Як на мене, ставити так запитання категорично не можна. Адже, по-перше, спричинити проживання в ОРДЛО може одразу декілька чинників (тим більше, коли йдеться про сім’ї, різні члени яких можуть мати відчутно різні мотивації), по-друге, чи обов’язково в такій ситуації має існувати більшість? Чи не повинно йтися про своєрідну систему меншостей, кожна з яких може не дотягувати й до третини населення ОРДЛО? І чи не грає помітну роль тут (як і в багатьох інших життєвих ситуаціях) такий чинник, як випадковість?
Не знаю, чи так сформулювали це запитання самі соціологи, чи воно належить замовнику дослідження, проте в підсумку деякі важливі речі щодо ставлення українців до війни на Донбасі залишилися не надто проясненими.
