«Обличчя цивілізації»
Зберегти особистість, здатну до критичного мислення
Здавалося б, для України, яка зіткнулася із черговою підступною війною російського сусіда та має чимало проблем у сфері власного державотворення, проблема розвитку особистості є віддаленою від суворої реальності. Однак досвід вивчення видатних персон цивілізації спонукає мене відноситися до історії приблизно так, як пропонував авторитетний американський філософ Ральф Уолдо Емерсон: «По суті, ніякої історії немає, є тільки біографії». Тобто коли ми кажемо про перипетії нашого буття, мусимо передусім мати на увазі, що саме людина, особистість його творить. Гадаю, багато хто погодиться із твердженням, що досвід двох останніх тисячоліть став приголомшливим свідченням, що технічний прогрес ніяк не допоміг розвитку людини, не навчив його бути щасливим, не звільнив від страждань. За останні п’ять тисяч років людина майже не просунулася в розумінні та управлінні власними психічними процесами, в духовному розвитку.
Саме такі оцінки буття привели мене понад чверть століття тому до власного проекту «Обличчя цивілізації» — книжки про образи і стратегії відомих людей, яка створювалася протягом 24 років. Звісно, до ідеї розвитку цивілізації було далеко, але збереження базових цінностей було закладено у фундамент роботи.
Отже, якщо виходити з того, що особистість — це центральне місце усієї системи координат нашого буття, безвідносно до декорацій, тобто подій на планеті Земля, то фокусування уваги на особливих якостях відомих людей може мати і терапевтичний, і стимулюючий ефект. На цьому й побудований проект, що так чи інакше презентує близько трьох сотень стратегій або певних елементів видатних людей цивілізації. Жодного відношення до біографій, тут зовсім інше завдання — надати через книжки можливості усім бажаючим максимально реалізувати свій потенціал особистості, використовуючи образи й досвід видатних людей.
Внаслідок того, що люди стали менше читати, ми спостерігаємо певну деградацію суспільства. Саме тому такі проекти, як «Обличчя цивілізації» — мозаїку із реалізованих стратегій, — я розглядаю як серйозну складову саморозвитку. Адже для її створення знадобилося понад дві тисячі різних книжок — біографічних, філософських, психологічних, а інколи, й просто художніх.
Насправді використання образів героїв існувало в історії завжди. Наприклад, Олександр Македонський виріс на «Іліаді» й «Одіссеї» Гомера. А Альберта Швейцера при побудові системи цінностей — а у нього це було в такій послідовності «Бог — Батько — Гете — Бах», — перші пізнані образи були з Біблії, у Еріха Фромма першою книгою був «Талмуд». Тобто ми бачимо дуже серйозний зв’язок між тим, як і які книжки приходять у світ людей, і тим, ким люди потім стають. Переконаний, що інколи ключовим аспектом впливу на розвиток особистості може стати приклад організації життя, як, скажімо, у самого Альберта Швейцера («Особистий приклад — це не головний спосіб вплинути на інших людей. Це просто єдиний спосіб»). Людина, яка не була дуже вагомим письменником, хоча і видавала книжки та навіть писала двома мовами, а саме німецькою і французькою. Людина, яка збирала повні зали з концертами гри на органі, але не була видатним композитором. Людина, яка все життя лікувала інших, але не була якимось надзвичайним лікарем. І разом із тим, людина, яка за своє життя понад 50 років пропрацювала в далекому Ламбарене в Африці, лікуючи туземців та місцевих тварин. У такий спосіб людина створила життєву місію.
На сторінках книги присутні близько десятка українців, при цьому я завжди беру аспект, який може здаватися дивним. Наприклад, Ігор Сікорський, якого ми знаємо як конструктора першого гелікоптера, представлений передусім автором духовних трактатів. До речі, усі його зусилля у створенні гелікоптера спрямовувалися передусім на порятунок людей у надзвичайних ситуаціях. Справді, він би міг бути задоволеним, тому що близько 50 тисяч людей були врятовані на гелікоптерах Сікорського.
Так само й інший вчений — Роберт Оппенгеймер, який створив атомну зброю. Він є тут, але це людина, яка читала на санскриті духовні трактати. До речі, один з елементів, який я хотів підкреслити у цій книжцці, це те, що справжні винахідники, справжні вчені, великі особистості — це завжди у першу чергу філософи. Тож, Ейнштейн, Бор, Фермі, Тесла, Оппенгеймер, Еддінгтон — педедусім мислителі, і тільки потім винахідники. Я переконаний, що Михайло Врубель не зміг би створити шедеври у Кирилівський церкві Києва, якщо б не був філософом і не прочитав тих авторів, які шанував. Не створив би поляк і католик Вільгельм Котарбінський у Володимирському соборі «Суд Пілата» (який, до речі надихнув Михайла Булгакова на «Майстра і Маргариту»), якщо б не дійшов до своєї філософської істини.
Наш Всесвіт дуже розумний й збалансований (небезпідставно наш видатний «російський українець» так наполегливо просував ідею ноосфери як сфери розуму; її цілком можливо називати сферою критичного мислення). Прояв розуму Всесвіту ми якраз і можемо знайти у рефлексії особистостей на враження, на оточуючий світ. Скажімо, якщо у Путіна власні герої (за його ж згадками) цар-вбивця Іван Грізний, кривавий генералісимус Сталін та сумнівний реформатор-кадебіст Андропов, то й він сформувався українофобом і людиною, що бачить себе в оточенні ворогів. Особистості, які формувалися такими вчителями, як, скажімо, Фромм, Франкл, Швейцер, Мей, Лоренц, ніколи не підуть дорогою руйнування енергетики любові.
Тож, ще одним завданням проекту «Обличчя цивілізації» виявилося надання справжніх образів тим, кому занадто часто у різних телепередачах вішають ярлики великих людей. Наприклад, Образ Сенеки Молодшого — не безперечний образ, скоріше, великий парадокс. Або, скажімо, Черчилль присутній на сторінках як один з найкращих і найнебезпечніших маніпуляторів. З іншого боку, є особистості, які вчать не тільки формувати нові ідеї, а й ламати стереотипи. Одного такого згадаю — Ірвін Ялом, письменник і одночасно психотерапевт. Живе в Америці, і в цьому році в червні йому має виповниться вже 87. Цікавий передусім демонстрацією знаходження ідеї на перехресті галузей знань. Був професійним процвітаючим психотерапевтом, але у 48 років вирішив усі знання з психотерапії «завести» на літературну ниву, і вийшло перфектно. Тобто у 48 років він видав першу книжку, а нині вже 12 бестселерів створив, і зупинятися не збирається.
«Спогади про великих людей так само корисні, як і їхня присутність», — зазначав давньоримський філософ Сенека. Якщо трансформувати його слова в мову сучасної психології, то можна стверджувати: нагадування про видатні перемоги знаменитих людей і про способи досягнення великих результатів неминуче буде заряджати нас енергією позитивно-активного мислення, створювати стимули усвідомленого прагнення до власних звершень, до чудової самореалізації. Це головний принцип пропонованої мною геній-терапії.
Валентин БАДРАК, письменник, військовий експерт
