ОБСЄ. Демократія чи монополія?
Після довгих років «холодної війни» світ постав перед проблемою повернення взаємовідносин в мирне і дружелюбне русло мирної цивілізації. Задля цього міжнародною спільнотою відпрацьовувались різні формати співробітництва на основі довіри. Таким форматом стала, зокрема, взаємодія з питань безпеки держав-учасниць Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), які підписали міжнародну угоду, більш відому як Віденський документ (повна назва «Віденський документ щодо заходів довіри»). Відповідно до нього відбувається проведення щорічного обміну інформацією військового характеру про розташування, чисельність, озброєння сил на території країн-учасниць цієї угоди. Крім того, проходять консультації за фактом небезпечних інцидентів, які трапилися, сторони ознайомлюються з новими зразками озброєння і техніки. Обов’язковим є і проведення взаємних багатосторонніх візитів до кожної з країн-учасниць з метою перевірки заявленої інформації та ознайомлення з реальним станом військ на місці.
Ключовою особливістю цього документу є те, що до нього можна вносити зміни і поправки. Такі оновлення відбувались неодноразово, останнє — у 2013 році.
А тепер звернемось до факту, якому передував наведений вище вступ. На початку вересня до Миргородської авіабази, де дислокується 831-ша бригада тактичної авіації, завітали іноземні гості — всього понад 60 військовиків із різних країн, які проводили інспекційну перевірку в межах Віденського документу.
Дивились все — розташування, навчальні приміщення, побутові умови, підготовку до польотів, знайомились з навчально-тренувальною базою, бойовою технікою, спорядженням льотчиків тощо. А один з кращих не лише в Україні, а за її межами (виборов першість на міжнародних змаганнях у Словаччині) військовий льотчик Олександр Оксанченко ще й демонстрував гостям фігури вищого пілотажу. Одним словом, жодних секретів для гостей не було.
Власне, нічого незвичного під час інспекції не відбулось. За винятком одного факту — у складі делегації були російські військові. І хоча за загальним висновком вітчизняних експертів нічого нового росіяни не побачили і таємниць ніяких не дізнались, але сам факт їхньої присутності справляє враження досить гнітюче.
Виправдовування звучить навіть не дитяче, а просто примітивне — згідно з документом вони мають право брати участь у таких інспекціях.
Де-факто путінська Росія вчинила збройно-терористичну агресію проти України і ось вже понад два роки веде унікальні за брутальністю і комбіновані за різновидом бойові дії на сході України. За цей час навіть найбільші оптимісти щодо «братських» відносин з РФ отримали щеплення проти такого «месіанського братерства». Але чомусь це щеплення відсутнє у Генеральному штабі ЗС України, який є відповідальним за проведення таких заходів.
Провина за такий безвідповідальний крок лежить і на міністерстві закордонних справ. Саме МЗС мав би подати своєчасно зміни до Віденського документу, які б унеможливлювали присутність представників країни-агресора (зафіксовано у новій редакції Воєнної доктрини) в мирній Україні, тим більше на військовій базі.
За більш ніж два роки ведення бойових дій українською армією проти російсько-терористичних військ на сході країни ми пересвідчились, що більшість міжнародних документів, які визначали політику міжнародної довіри і безпеки, не працюють. Це прикро, але є фактом.
Міжнародна спільнота, задавлена власними проблемами — регіональними конфліктами і локально-безперервними сучасними агресіями (війнами), потоками біженців, зростанням ультрарадикальних настроїв, імовірною зміною політичного істеблішменту вже в наступному році за результатами виборів — не встигає і, власне, не бажає перейматись де-факто ще й українськими проблемами.
За два роки українська влада ні на дипломатичному, ні на урядовому, ні на соціально-громадському рівні не довела світові і, насамперед, європейцям, що гібридно-месіанські агресії Кремля в Україні — це лише початок наступу глобального гібридного тероризму на світові цивілізаційні цінності. Якщо Україна залишиться один на один з агресором, то їй буде стократ важче вистояти. Вона вистоїть, але не зможе тоді зупинити гібридну агресію на західні країни, де сила спротиву такому тиску, особливо в комунікаційно-контентній площині, зведена за роки сталої (і вже комфортної) демократії майже нанівець.
Як не дивно, демократія з її толерантністю, відкритістю та довірою в руках агресора виявляється потужною зброєю проти власне класичної демократії. Це повсякчас демонструє путінська Росія, політтехнологи якої вивертають навиворіт всі завоювання демократичного суспільства.
Україна може зупинити просування глобального гібридного агресора на захід. Зупинити на власному кордоні з Росією. Але для цього нам потрібно самим усвідомити необхідність швидких (динамічних) дій всієї державної машини, спрямованих на протистояння путінцям на всіх рівнях — від президента до пересічного чиновника райадміністрації. І спонукати до таких же динамічних дій європейські країни, зокрема, членів НАТО і ОБСЄ. Тому що зволікання веде до загибелі. Всього мирного життя.
