Одна на всіх трубовтрата
З трубою було все ясно ще навесні. В геополітичному сенсі Німеччина для США важливіше України. Це зрозуміло. Але що рухало Ангелою Меркель і Джо Байденом, які накладають на Кремль санкції з одночасним потуранням його економічним інтересам - велике питання. Воно зараз турбує журналістів і відомих політиків в США і Німеччині. Справу вирішили некрасиво - в обхід України. Щодо спільних дій проти Китаю не домовилися. Ніяких умов Путіну не пред'явили. Замість конкретної програми підтримати українську енергетику відбулися розпливчастими обіцянками. Та ще знехтували думками інших країн Євросоюзу. Тобто, вийшла дуже неприваблива картина. Обстоюючи скасування смертної кари, наші партнери добудовують ешафот. Канцлер, яка йде зі своєї посади, закладає міну під свою ж політику в Східній Європі і курс Німеччини на скорочення використання вуглеводнів. Президент США, що нещодавно вступив на посаду, пришпорив коня демократії, натягує віжки перед перешкодою, яку вже перестрибнув. Чому це відбувається, ми не знаємо. Але час, безсумнівно, пред'явить їм рахунок за помилку.
Нам же не варто рвати сорочку і посипати попелом голову. Треба не тільки отримувати уроки, а й усвідомлювати їх. Будапештського меморандуму виявилося недостатньо для набуття досвіду. На ранніх стадіях проекту «Північний потік-2» державні інституції не оцінили ризики і наївно вирішили, що інші країни можуть представляти наші економічні інтереси. Ми, як уболівальники, лише спостерігали за матчем «Захід - Росія» на приз - газовий кубок. Громадянське суспільство не мало брати участь в цьому змаганні, не уявляючи, чиї саме цілі воно буде переслідувати в боротьбі за збереження статус-кво. Адже труба пролягала глибоко під товстим шаром корупції і мало хто володів достовірною інформацією про потоках грошей, що проходять по ній. Національне надбання, як ми називаємо газотранспортну систему, де юре належала всім, де факто ж перетворилася на власність олігархічних кіл. Про все це, як і про численні спроби приватизації об'єкту, протягом багатьох років говорили і говорять економічні експерти, журналісти і політики. Але проблема в тому, що суспільство не має впливу на поведінку влади. Ми говоримо, що думаємо - вони роблять, що хочуть, або не знають, що роблять. В результаті порочного консенсусу суспільство і влада дістали взаємного програшу в сумі двох мільярдів доларів. Всі втратили важливий фінансовий ресурс: олігархи, уряд, люди. Адже так чи інакше цей обсяг валюти використовувався всередині країни.
Не думаю, що питання з «Північним потоком-2» закрите остаточно. Конфронтаційні проекти не приносять заспокоєння. Україна відсторониться від Німеччини, не бачачи в ній чесного партнера. Росія отримає нові можливості для провокацій і шантажу. Америці доведеться переглядати свою роль у всій цій історії. Але головну проблему доведеться вирішувати нам, українцям, які втратили в корупції не одну трубу.
