Після анексії: путінський шантаж не пройде
Російська анексія окупованих українських територій покладає край надіям на досягнення компромісу між Росією та Україною. Президент Володимир Зеленський ясно дав зрозуміти, що тепер жодні переговори з Володимиром Путіним неможливі, і вони можуть розпочатися лише з новим президентом Росії. Відтепер може йтися лише про війну до переможного кінця. У цій війні поразка Україні загрожує крахом існуючого світопорядку. Натомість її перемога має призвести до переформатування Росії на державу, безпечну для своїх сусідів.
Тепер, я сподіваюся, у Європі більш глухо звучатимуть голоси тих, хто закликає до досягнення компромісу із Путіним за рахунок України. Зараз путінська стратегія зводиться до двох основних дій. Перше – тепер уже через не стільки газовий, скільки, головним чином, ядерний шантаж змусити Захід скоротити військову допомогу Україні. Друге – за допомогою «часткової» мобілізації закидати трупами погано навчених та ще гірше мотивованих на війну мобілізованих росіян українські позиції та досягти хоча б мінімальних цілей – повної окупації Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. З цим поки що виходить дуже нездорово, враховуючи оточення великого угруповання російських військ у районі Лиману.
Анексія українських територій, серед іншого, покликана мотивувати росіян боротися за завойовані області. Проте переважна більшість російських хлопців зовсім не горить бажанням гинути за Донецьк та Луганськ, за Херсон та Мелітополь. Застосує чи ні Путін проти України тактичну ядерну зброю, цілком залежить від того, яку саме відповідь пообіцяв йому в цьому випадку Джо Байден. Наразі обговорюються різні варіанти: знищення за допомогою конвенційної високоточної зброї російського Чорноморського флоту, російського сухопутного угрупування в Україні або удар такою або тактичною ядерною зброєю по путінському бункеру (або бункерах). Останнє, на мою думку, було б найефективнішою загрозою, бо Володимир Володимирович, як відомо, дуже хоче жити.
Звичайно, найдієвішим заходом проти путінського ядерного шантажу був би прийом України до НАТО за прискореною процедурою. На реалізацію саме такого сценарію направлено подану Києвом заявку про членство у Північно-Атлантичному альянсі. Проте вступ України до НАТО поки що, напевно, блокуватиметься Німеччиною. Членство України у Північно-Атлантичному альянсі, як на мене, стане реальною перспективою після війни та перемоги над Росією. Що ж до військової допомоги Україні, то наочною відповіддю на російську анексію стало виділення США 12,3 млрд. доларів на військову допомогу Україні до 16 грудня цього року. Думаю, що західна військова допомога після такого зухвалого порушення Росією норм міжнародного права не тільки не припиниться, а й збільшиться, і Німеччина та США нарешті почнуть постачати Україні танки та бойові літаки. Загроза ж придушити українську армію за рахунок залучених на мобілізацію людських ресурсів не виглядає реальною. Усі 300 тис. мобілізованих одночасно відправити на фронт явно не вийде. Вони поступово перемелюватимуться партіями по кілька десятків тисяч людей. Це спричинить затягування війни, але не поразку України. А якщо путінська ядерна палиця буде так чи інакше нейтралізована, то Росії не уникнути поразки, а Путіну – особистої політичної катастрофи.
