Почерк Алієва
Президент Азербайджану Ільхам Алієв ухвалив рішення провести вибори глави держави не в жовтні, як передбачалося, а в квітні. Рішення на перший погляд виглядає дещо дивним. Що такого могло б статися за 5-6 місяців, щоб затівати весь цей сир-бор з достроковими виборами. Адже очевидно, що як у квітні, так і в жовтні альтернативи нинішньому президенту Азербайджану немає. Реальної опозиції в країні немає з різних причин, те, що так називається, насправді такою не є. Така собі бутафорія як необхідне доповнення до вертикалі влади. Та ж, що дійсно протистоїть режиму, загрузла у внутрішніх протиріччях, чварах і не користується суттєвою підтримкою.
Попри падіння цін на нафту і девальвацію національної валюти маната економічна ситуація в Азербайджані досить стабільна, принаймні у порівнянні з сусідами. Перспективи теж непогані, і з огляду на це президенту Алієву поспішати просто немає необхідності.
Власне внутрішній стабільності держави, досягнутій за роки правління Алієвих – батька і сина, була присвячена значна частина виступу президента на VI з'їзді правлячої партії «Єні Азербайджан». На ньому його висунули кандидатом на найвищу державну посаду. Якщо всередині країни немає особливих підстав для такого неординарного кроку, то їх слід шукати у зовнішньополітичній сфері.
Головною проблемою Азербайджану є конфлікт з Вірменією навколо Нагірного Карабаху. Попри неодноразові зустрічі президентів двох країн жодного просування у розв’язанні цієї проблеми немає і вона в дипломатичній сфері поки не проглядається.
Що стосується азербайджанського суспільства, то в ньому накопичується втома від дипломатичного і військового глухого кута, у якому опинилася ця проблема. Позиції сторін настільки протилежні, що досягти компромісу дуже складно, якщо взагалі можливо.
До того ж Вірменія користується повною підтримкою Росії, яка є гарантом її існування як політичного, так і економічного. Для Москви Єреван залишається форпостом на Південному Кавказі, оскільки істотних позицій і в Азербайджані, і в Грузії у Кремля тепер немає.
З іншого боку, зовнішньополітична ізоляція, авантюри в Сирії та Україні, анексія Криму, економічні санкції та загроза їхнього посилення, погіршення економічної і фінансової ситуації істотно зменшують можливості Кремля в зовнішній політиці. Витрачати мільярди доларів на підтримку Криму, Донбасу, Придністров'я, Вірменії, кредити Білорусі стає не просто накладно, а вже несила. Додамо трансфери Чечні, Дагестану та іншим республікам Північного Кавказу, зростаючу кількість дотаційних російських регіонів і картина стане зовсім безрадісною.
Сирійська авантюра, як до неї українська, розвивається зовсім не за кремлівськими планами. Передбачався blitzkrieg, коли терористи розбіжаться під ударами російської авіації і все це стане легкою прогулянкою зі збереженням при владі Асада і отриманням баз у Сирії. Однак, як каже східне прислів'я, війна є війна, і піввійни теж війна. Росія не тільки все більше втягується у сирійський конфлікт, але потрапляє в залежність від Анкари і Тегерана.
Саме цю зміну політичного розкладу і вловив Алієв. Плюс зміна системи вірменської влади і перехід до парламентської республіки. У Єревані внутрішні складності і наявні спроби консолідувати владу в умовах непростої економічної ситуації. Тут фактор часу набуває першочергового значення, і Алієв вирішив його не втрачати.
Все це унаочнилося у його програмній промові на VI з'їзді партії «Єні Азербайджан». Зрозуміло, що проблема Нагірного Карабаху виходить на перший план і Алієв має намір розв’язувати її з сильних позицій.
По-перше. Порушено питання не тільки про територію Нагірного Карабаху, а навіть про столицю Вірменії Єреван. «Ми не повинні забувати і не забуваємо про наші історичні землі. Це повинно стати напрямом нашої майбутньої діяльності, як і зараз ми працюємо в цьому напрямі. Нашими історичними землями є Єреванське ханство, Зангезур-Гейча... Бо Єреван - це наша історична земля, і ми, азербайджанці, повинні повернутися на ці землі. Це - наша політична і стратегічна мета, і ми поетапно повинні наближатися до цієї мети». Реакцію у Вірменії на таку заяву неважко уявити, але це анітрохи Алієва не зупинило. Більше того, така реакція була прогнозована і цей пасаж з його промови на це і був розрахований.
Іншими словами, зроблено важливу політичну заявку на майбутніх переговорах. Баку не обмежується одним Карабахом, і в Єревані повинні віддавати в цьому звіт.
По-друге. Туреччина - головний союзник Азербайджану - демонструє не тільки зовнішньополітичну свободу, але і зростаючу агресивність. Без особливих оглядок як на Москву і Тегеран, але також на Вашингтон і Брюссель. Відповідно у Баку мають право розраховувати на ще більшу підтримку в конфлікті з Вірменією і стримуючий вплив Анкари на Москву. Судячи з дуже обережної реакції Кремля на атаки ізраїльської авіації на позиції іранських сил і сирійської урядової армії, а також фактичне мовчання стосовно обстрілу американською авіацією позицій останньої разом з проіранськими підрозділами, такі розрахунки мають під собою вагомі підстави.
По-третє. Мандат Алієву потрібен найближчим часом, оскільки вже навесні слід очікувати змін у міжнародній обстановці. У Москві носяться з ідеями якихось далекосяжних змін після чергового обрання Путіна в березні. З урахуванням кадрових змін російська влада почне повноцінно функціонувати десь у травні. Алієв має бути готовий до цього часу для серйозних переговорів.
По-четверте. Є у Алієва і ще один козир. Будь-якої миті він може почати військове розв’язання проблеми Нагірного Карабаху. І тут політично Вірменія і Росія перебувають не в найкращій позиції. Їм розраховувати просто немає на кого. Азербайджанська армія істотно посилилася і добре озброєна. Звичайно, військова фаза конфлікту пов'язана з втратами, але завдання відвоювати весь Карабах зараз і не ставиться. Достатньо якогось приватного успіху у відвоювання частини відірваної території. Потрібно показати Єревану і Москві значні можливості азербайджанської армії і після цього закріпити все це на переговорах.
За підтримки Туреччини і нейтралітету Ірану, що вже давно незадоволений поведінкою Росії в Сирії, все це в Баку видається цілком досяжним.
Москва і Єреван враховують такий розклад, і тому президенти Вірменії та Азербайджану почали посміхатися один одному. Від цього їхні позиції не змінилися, але, можливо, початок покладено.
Внутрішня стабільність Азербайджану в інтересах України. Хоча дострокові вибори означають перенесення візиту Ільхама Алієва до Києва, він намічався на квітень, наші двосторонні відносини від цього не постраждають. Велика політична свобода Баку у зовнішньополітичній сфері та можливе ослаблення напруженості на Південному Кавказі наблизить і розв’язання конфлікту на Донбасі. Нам би цього дуже хотілося.
