Правий сектор збирається на Схід. Для чого?
Щойно побачив в Інтернеті повідомлення, що Дмитром Ярошем віддано наказ про формування групи Правий сектор - Схід для боротьби на територіях Луганської, Донецької, Харківської та Полтавської областей. Впадає у вічі, що зроблено це, по-перше, в умовах, коли спостерігається тенденція до стабілізації громадсько-політичної ситуації в названих областях, а ще колишній голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін почав давати покази (чи пояснення) слідчим Генпрокуратури України, по-друге – на тлі попереджень таких професійних військових, як адмірал Ігор Кабаненко про плани масштабного вторгнення російських військ до України в тому числі з боку східних кордонів.
За таких умов Росії дуже б став у пригоді додатковий привід для тотальної агресії у вигляді появи на тих землях озброєних «справжніх бандерівців», а не уявних, як у Криму. Адже цілком зрозуміло, що Правий сектор не чекають на Сході і квітами навряд чи будуть зустрічати. Як показав київський Майдан, реальної силової потуги Правий сектор не мав і не має. Можна лише вітати патріотизм футбольних «ультрас», які в його лавах щиро борються за Україну. Але їх вочевидь замало для серйозних дій, насамперед конструктивних – пам’ятники Леніну зносити потрібно, але будівничі завдання перед Україною надскладні, і питання про незалежність стало руба.
У Житомирі представники Правого сектору виникли як нізвідки – десь до 18 лютого про них не було чути. І низка житомирян стверджує, що раніше їх не знала (автор цих рядків теж), і що більшість їх прибула з західних теренів. Захоплення будинку Житомирської облдержадміністрації і облради, де Правий сектор дійсно грав значну роль, важко віднести до вирішальних етапів протистояння з режимом Януковича – основний тягар тримісячної боротьби на Майдані у Києві та Євромайдані Житомира витримали на собі молоді представники Демальянсу (зокрема, Дмитро Ткачук, Іван Фурлет, Влад Пучич, деяких з них жорстоко били так звані невідомі), УДАРу, «Свободи», інших партій та організацій. Для атак на Управління МВС в області, обласну прокуратуру, офіси КПУ і Партії регіонів, здійснених у Житомирі головним чином за участі Правого сектора (в більшості після втечі Януковича), великої хоробрості (про розум помовчимо) не було потрібно. Ще більші застереження викликають кадрові перипетії в його лавах у Житомирі – бо несподівано координатором Правого сектору у Житомирі оголосив себе такий собі Олег Лагнюк. Це – колишній лідер місцевого Руху, щодо якого в часи помаранчевої революції оприлюднювалась негативна інформація про проблеми із партійною касою, потім він був на видних ролях в обласній організації Партії регіонів (?!), а років з десять про нього у місті взагалі не було чути. І ось – виник, як лялька із старої скриньки. З його появою почались «розборки», хто головніший в місцевому ПС. Тим більше, що і до іншого лідера житомирського Правого сектору Олега Піонтковського теж є запитання відносно його біографії, крім того жодної помітної ролі в суспільному житті регіону донедавна він не відігравав.
Поява Правого сектору на східних теренах України вочевидь буде використана кремлівською пропагандою для обґрунтування звинувачень чинної української влади в націоналізмі та фашизмі. Можливо, саме це і є головною метою його лідерів, що планують «марш на Схід». Тому що, повторюю, реальних і авторитетних сил для серйозної боротьби з ворожими вояками, там не проглядається. Дуже хотілося б помилитись, але все ж… І на місці керівництва держави і провідних партій я б рішуче відмежувався від подібних «маршів» та їхніх ініціаторів. Поки не пізно.
