Про боротьбу з пропагандою
Згідно з результатами дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у лютому, найбільший успіх російська пропаганда має на Харківщині, Донбасі та Одещині. Менш за все – на Рівненщині, Волині та Львівщині.
Щось принципове нове такі результати не відкрили. Більше питань викликають деякі висновки КМІС у звіті про це дослідження. Висновки, що мають пряме відношення до того, як загалом сприймаються майданівські та донбаські події серед українців.
Теза 1. «Інформаційна війна, яку веде Росія проти України, допомогла Росії здійснити успішну анексію Криму, забезпечити підтримку цих дій своїм населенням і спровокувати війну на Донбасі».
У цьому формулюванні якось розчиняється головний чинник, який дав змогу прокремлівським силам «заварити республіки» саме на Донбасі. Якщо б сепаратизм не був підтриманий там критичної масою місцевих жителів, нинішня ситуація на Сході країни мало чим відрізнялась би від сьогоднішніх реалій, наприклад, на тій же Харківщині чи Одещині.
Критична маса у даному випадку – це не тільки певна кількість людей, але ще й характерний рівень їхньої агресивності та радикальності.
Теза 2. «Інформаційна війна є такою ж важливою частиною боротьби за цілісність і незалежність України як військові дії. Невідомо, що є більш ефективним в цій боротьбі», – кажуть у КМІС.
Немає однозначної відповіді й на те, які саме методи інформаційної війни є більш ефективними. Адже одна справа викривати неправду, а інша намагатися глушити її іншою неправдою. Якщо з першим не завжди можна достукатися до людей, то друге може бути згодом також викрито та використано противником проти тебе, не говорячи вже про морально-етичну складову.
Теза 3. «Не виключено, що вкладення частини ресурсів, витрачених на війну, не в мобілізацію і озброєння, а в боротьбу з російською пропагандою, може виявитися більш ефективним для збереження життів наших військовослужбовців, ніж прямі вкладення в озброєння».
Тут вже варто детальніше зупинитися на морально-етичній складовій. В умовах донбаського конфлікту українська держава, як відомо, офіційно прагне зберегти життя не тільки наших бійців, але й мирного населення регіону, від якого начебто ніхто на державному рівні не відхрещувався та поголовно до лав ворога не записував.
Теза 4. «Під результативністю російської пропаганди на території України ми будемо розуміти поширеність підтримки головних тез російської пропаганди населенням України в цілому або тієї чи іншої території України», – підкреслюють у КМІС, приводячи наступний пропагандистський ланцюжок:
«Майдан був організований американцями разом з націоналістами. В результаті Майдану до влади прийшли націоналісти, які загрожують російськомовному населенню України. Крим і Схід України були в небезпеці. Крим вдалося захистити, включивши його до складу Росії, а Схід повстав і хоче незалежності і гарантій безпеки. Націоналісти, що незаконно прийшли до влади, почали війну зі своїм народом».
У даному випадку є ризик спрощення проблеми. Адже занадто поверховим є зводити прийняття цього ланцюжка серед деяких жителів Сходу та Півдня просто до рівня результативної пропагандистської роботи. Головну скрипку тут, очевидно, грають не стріли пропаганди як такі, а готовність і схильність приймати їх на віру. А це вже диктується більш глибинними історично-ментальними обставинами.
Тобто, прибравши повністю з українського інфорпростору російську пропаганду, ми не приберемо серед окремих груп харківського чи одеського населення готовність і схильність приймати саме кремлівське трактування майданівських і донбаських подій. Малоймовірно, що багато хто з них автоматично почне шукати правду в проукраїнських медіа. Тим паче, якщо вони будуть читати, слухати чи бачити в цих ЗМІ іншу неправду.
Це, звісно, не означає, що російській пропаганді потрібно дати свободу в нашому медіа-просторі. Але для вирішення проблеми навряд чи цього буде достатньо. Можливо, допомогти у цьому плані можуть певні форми комунікації між владою та представниками тих груп населення Сходу і Півдня, які менш за всіх довіряють як держорганам, так і вітчизняним ЗМІ. Звичайно, з відповідним висвітленням таких комунікацій на загальнонаціональному медіа-рівні.
Ну, а почати напрацьовувати подібні механізми владі можна з Києва. Бо у «пропагандистському» рейтингу КМІС українська столиця йде відразу за південно-східними областями. Відповідний індекс там поки що не дуже високий, але все ж таки.
Головне, що сьогодні українська сторона може протиставити російській у площині інформаційної війни, – це проявляти більш шанобливе ставлення до свідомості своїх громадян. Тобто до їх особистісного початку.
Євген СЕРЕДА, політолог, журналіст
