Протестні шляхи
Про сьогодення і ймовірне майбутнє «Майдану»
Отже, з 22 грудня в Україні почало функціонувати нове народне об’єднання «Майдан», яке вже доручило власній Раді «розгорнути широку мобілізаційну роботу для організації опору нинішньому режиму в усіх областях України та координації протестного руху на всій території України». За останні дні було висловлено чимало експертних оцінок з приводу складу, програми й перспектив цього громадського руху.
НА ЯКІЙ ФАЗІ?
Соціолог Юрій Плотинський виділяє сім фаз життєвого циклу громадського руху.
Фаза 1. Характеризується проявом соціального невдоволення. Серед невдоволених утворюється згуртована група однодумців, які протестують проти дій конкретної влади та її представників. Події розглядають через певну конфронтаційну когнітивну схему — «ми й вони».
Фаза 2. Рух протесту радикалізується. З’являються вимоги не лише змінити владу, а й змінити діючу соціальну систему.
Фаза 3. Рух знаходить групову ідентичність, починає активну агітаційну діяльність, закликаючи до колективних дій протесту.
Фаза 4. Рух формулює цілі, програму дій, що здатні вивести суспільство з кризи. У програмі містяться також плани радикальних змін соціальної системи та її інститутів.
Фаза 5. Рух стає масовим. Масштаб та інтенсивність дій протесту проти чинних інститутів досягають свого максимуму. З’являються гнучкі форми організації швидкої мобілізації прибічників.
Фаза 6. Виникає централізована організаційна структура, з’являються правила, дисципліна. Ядро руху бере під контроль місцеві, локальні групи й осередки активістів руху.
Фаза 7. Поступово громадський рух поглинається організацією й перетворюється на соціальний інститут. Рух набуває легального статусу. Він вбудовується в систему чинних соціальних інститутів, стаючи однією з політичних партій або громадських організацій.
Зрозуміло, що ці фази в чистому вигляді на практиці важко зустріти. Тим паче щоб у цьому чистому вигляді вони планомірно йшли одна за одною. Але, хоч би як там було, модель життєвого циклу громадського руху дає окремі орієнтовні характеристики, за якими можна судити, про яку приблизно фазу розвитку йдеться. Що стосується «Майдану», то ми бачимо ознаки 4-ї, 6-ї й 7-ї фаз.
Щодо 4-ї мається на увазі формування базової платформи. З приводу 6-ї варто звернути увагу, зокрема, на рішення протестної ради «розгорнути широку мобілізаційну роботу з організації опору нинішньому режиму в усіх областях України й координації протестного руху на всій території України». Сьома фаза безпосередньо пов’язана зі створенням конкретного народного об’єднання.
Виходячи з вищеописаної логіки, можна передбачити, що сьогодні «Майдан» перебуває в певній точці біфуркації, від якої йдуть три шляхи: або подальше збільшення масштабу руху, або вбудовування в який-небудь інший соціальний інститут (наприклад, політичну партію), або шлях назад і вниз, тобто вмирання. До літа, до кінця політсезону, ми, судячи з усього, побачимо виразні прояви того чи іншого шляху, яким піде сьогоднішній «Майдан».
А ЯК БУЛО В РОСІЇ?
У жовтні 2012 року «Левада-центр» у аналітичній доповіді «Протестний рух у Росії наприкінці 2011—2012 років» зазначив: «Відсутність чіткої програми дій є на сьогодні однією з головних проблем протестного руху. Досі немає лідера або партії, які мають «чіткий план». Йдеться не про загальні принципи демократії, плюралізму, партійної конкуренції, незалежності судів і ЗМІ — з цим згодні всі. Потрібна «дорожня карта», в якій були б прописані конкретні реальні цілі й завдання, реалізацію яких можна починати вже зараз, взаємні зобов’язання лідерів і рядових учасників руху».
Такі висновки в січні-лютому поточного року давали підстави передбачити, що російський протестний рух тоді був орієнтовно чи то в 4-й (формулювання цілей, програми тощо), чи то в 6-й (виникнення централізованої структури, поява регіональних осередків тощо) фазі розвитку. Майже, як зараз в Україні. У той час багато чого залежало від того, наскільки тодішній протестний підйом росіян був модою, що приходить і минає. Хоча і йшлося в одній із торішніх статей російської служби Бі-Бі-Сі те, що це «більше, ніж мода», але вплив політичного «гіпстерства» в окремих протестних колах Росії в 2011—2013 роках був досить помітним.
Що вийшло у результаті? Російський протестний рух, по суті, досі стоїть на тих же фазах або поступово вмирає в тому вигляді, в якому він виражався останніми роками. Можливо, незабаром він переродитися в щось нове, оскільки рівень протестної енергії в нинішній Росії, вочевидь, як мінімум зберігається, а як максимум зростає. Але, мабуть, сьогодні ця енергія вимагає вже інших суспільно-політичних форм.
Чи не застрягне «Майдан» на тих же фазах, що й російський рух 2011—2013 років? Чи зможе український протест піти далі, аніж у РФ? З одного боку, в сьогоднішній Україні існують демократичніші умови для успішної реалізації протестної діяльності, аніж у сучасній Росії. З другого боку, як у наших, так і в російських опозиціонерів простежується одна спільна проблема, що, ймовірно, загальмувала російський протестний рух і може надалі загальмувати український «Майдан». Ця проблема називається «відсутність бачення реальних механізмів». І тут мається на увазі як власне протестна робота, так і розуміння того, що і як слід змінювати в країні.
