Протести в Гонконгу: хроніки інформаційної війни
Якщо ми думаємо, що інформаційна війна, бруд і дезінформація – це ексклюзивна територія Кремля, то ні: будь-яка авторитарна влада, що має контроль над медіа, нізащо не втримається від застосування такого виду впливів, якщо вважатиме це за потрібне. Саме це – у всій повноті і брутальності, так знайомій нам за репортажами про «злочини Майдану» та «розіп’ятих хлопчиків», в останні півтора місяці демонструє світові Пекін у своєму прагненні дискредитувати і придушити протести в Гонконгу.
Буквально так само, як і кремлівські пропагандисти в 2013-2014, китайські державні медіа використовують тему протестів в Гонконгу для розпалювання антизахідник і антиамериканських настроїв, розпалювання націоналізму і мілітаризму, дискредитації протестувальників і фальшування інформацію про них.
Якщо на початку протестів – у березні-квітні і навіть травні - інформація була стримано-нейтральною, то з першого тижня липня, після того, як протестувальники захопили місцевий парламент, китайські медіа кардинально змінили тактику і стратегію своєї поведінки щодо них і розгорнули потужну пропагандистську кампанію. Вона значно посилилася 21 липня, коли протестувальники почали нищити китайські державні символи, і відповідно центральна влада відчула загрозу.
Наприклад, минулого тижня одна з протестувальниць отримала поранення ока внаслідок неправомірного застосування сили поліцією, цей випадок швидко отримав розголос і став символом протесту. Китайська пропаганда відреагувала майже миттєво: спочатку було оголошено, що поранення спричинив не постріл поліцейського, а застосування саморобного вибухового пристрою з боку «протестувальників-екстремістів», потім з’явилися картинки, на яких вона ніби рахувала гроші на тротуарі, що мало вказувати, що вона та інші протестувальники є проплаченими найманцями-провокаторами.
Коли кілька днів тому протестувальники в аеропорту роздавали пасажирам і туристам листівки зі своїми вимогами, китайські ЗМІ поширювали змонтоване відео, супроводжуване коментарем «радикали переслідують сивочолого мандрівника, якій пошкодив їхній плакат».
В голову глядачів закладається думка, що протестувальники є найманою бандою жорстоких терористів, які подорожують світом, втілюючи глобальний зловісний план: розпалювати ворожнечу, підривати цілісність суспільств і руйнувати потужні країни, використовуючи гасла і методи популярних світових протестних рухів.
Соціальні мережі – від китайської мережі Weibo до Твіттера – штучно наповнюються гаслами підтримки дій поліції та закликами «бити терористів до смерті». Зважаючи на те, що Weibo є ретельно модерованим середовищем, можна припустити, що позаяк образливі, принизливі та загрозливі заклики в бік протестувальників не видаляються (на відміну від коментарів в підтримку протесту), це віддзеркалює політику пекінської влади.
В останні два тижні ця кампанія зі штучної контекстуалізації ситуації ще посилилася, відповідно до систематизації і радикалізації протестів. Тригером чергової пропагандистської істерії став інцидент 3 серпня, коли протестувальники викинули в море китайські прапори -це викликало потужну істерику у пропагандистів в соціальних мережах і нову хвилю дезінформації в медіа.
Таким чином, Пекін розгорнув потужну дезінформаціну кампанію, спрямовану на те, щоб представити рух за права і свободи в Гонконгу як «прелюдію до тероризму», розпалити ненависть всередині китайського суспільства по відношенню до мешканців Гонконгу, яка легітимізує будь-які силові дії влади, дискредитувати протестний рух в очах світового суспільства, спотворити і заплутати інформацію, представивши все як внутрішню справу Китаю.
З кожною новою інформаційною атакою, як і нам на початку 2014, протестувальникам в Гонконгу здається, що це вже межа напруги пропагандистського абсурду, але як показує практика, ця прірва не має дна.
Отже, ситуація і надалі ускладнюється – з одного боку протести, схоже, мають ознаки переходу в самовідтворювану і самопідтримувану форму, місцева влада не має способів розв’язання протиріч, що виникли, а континентальна влада готується до розгортання найгіршого сценарію. Наразі його реалізація і не виглядає ймовірною, позаяк втрати від силового вирішення виглядають більшими за прибутки. Втім, хиба можуть когось зупинити раціональні міркування в епоху спотвореної реальності?
І ще одне: за великим рахунком в усій цій історії насправді примушує замислитися, зважаючи як на світовий контекст, так і наші поточні події, - це самовідданість і спроможність до самоорганізації і співпраці спільнот у боротьбі за свободу і демократію проти тиранії і авторитаризму в той самий час, коли демократичні суспільства одне за одним руйнують себе найрадикальнішими формами популізму...
