Присутність відсутності
Боротьбу в Кремлі вже приховати неможливо
У пісні Володимира Висоцького є слова, які досить точно відображають становище в коридорах російської влади практично всю першу половину березня.
«Почему все не так? Вроде все как всегда:
То же небо — опять голубое,
Тот же лес, тот же воздух и та же вода…»
Зник з публічного простору президент Володимир Путін. Як будь-яка людина, він міг захворіти, могли бути інші цілком зрозумілі й важливі причини зникнення з екранів телебачення.
Як написав у своєму блозі на сайті радіостанції «Эхо Москвы» письменник Борис Акунін, у березні з російської влади йшли царі та диктатори. Хто природним шляхом, кому допомагали. Іван Грозний, Павло I, Олександр II і, нарешті, Йосип Сталін. В останньому випадку, поет Петро Межурицький відгукнувся відомим віршем.
«Пусть перспектива неясна
и всюду лица цвета кокса,
товарищ, верь, была весна,
а с ней дыхание Чейн-Стокса».
В останні години життя Сталіна у нього було дихання Чейна-Стокса.
Російська пропаганда так довго наполегливо прищеплювала вірнопідданому народу патріотичну думку, що «Путін — це Росія!», що в результаті спостерігається певна розгубленість на ближніх і дальніх орбітах навколо Кремля.
Справді. Низку подій ніяк не можна інакше трактувати як очевидні ознаки нестабільності й втрати орієнтирів. І не тільки у внутрішньополітичному, а у зовнішньополітичному аспектах.
Перший гуркіт грому пролунав, коли фактично останньої миті було зірвано підписання договору з Південною Осетією. Мало того, що все це дійство передбачалося обставити дуже урочисто, в певному сенсі договір мав вказати на можливий сценарій розвитку ситуації на Донбасі. Пояснення, що не захотіли вкотре сваритися з Грузією, просто смішні. Куди вже далі сваритися після Кавказької війни 2008 року.
У цій самій низці знаходиться і поспішне скасування візиту Путіна до Астани на зустріч із Назарбаєвим та Лукашенком. Вельми важливий захід для Євразійського союзу. І знову все зроблено останньої миті. Схід, як відомо, справа тонка, і казахстанський господар Нурсултан Назарбаєв не звик до подібних дипломатичних фінтів. Поза сумнівом, візит Путіна мав стати частиною президентської виборчої кампанії. Зрозуміло, що Назарбаєв після виборів у квітні знову стане президентом, але все має бути зроблено красиво. До символів і протоколу на Сході — особливе ставлення, і порушення завжди сприймається якщо не як зневага, то як образа.
При усій важливості зовнішньополітичних подій звернемо увагу на доволі серйозні внутрішньополітичні.
Перша за значимістю і знакова — пропущена колегія ФСБ. Для колишнього співробітника цього відомства бути присутнім на заході — справа честі, доблесті й геройства. При всій ритуальності дійства воно мало й практичне значення. На ньому, нехай і в досить загальній формі, підбивалися підсумки за минулий рік і ставилися завдання на найближчий період. Важко переоцінити значення участі президента в колегії ФСБ. Тим не менш, є факт відсутності, і цього одного цілком вистачило для багатьох конспірологічних версій. Пального в усе це додали незрозумілі пояснення прес-секретаря президента Дмитра Пєскова. На кшталт того, що не захотів Путін — і не прийшов. Подібні розповіді наочно демонструють, що пояснити нічого не можуть, оскільки не зовсім розуміють, куди і звідки дме вітер.
Не менш значною є й історія з фільмом «Крым. Путь на Родину». Знімався він для демонстрації до річниці анексії. Зміст не настільки важливий, що мали показати, і так все було зрозуміло. Однак у своєму інтерв’ю Путін виявився досить відвертим. Говорити про емоційний порив немає жодних підстав. Навпаки, все було ретельно продумано і сказано не тільки для відома й захватву підвідомчого народу, а й для західних політиків. Скидання фігових листків невтручання як у кримські, так і в донбасівські події покликане показати всьому світові, що жодні вмовляння, підтримка України, посилення санкцій та інший набір впливів ніяк не змусить Москву змінити свою позицію. Щобільше, згадка про ядерні сили й можливе приведення їх у бойову готовність є елементом неприкритого шантажу. Будемо робити, що хочемо, і ваша думка, а тим паче якісь санкції нас не зупинять. Будете активніше допомагати Україні, отримаєте по повній.
Вихід фільму, звичайно, випадково збігся зі зникненням Путіна з публічного простору. Тим не менш, в умовах очевидної боротьби не просто груп впливу, а цілих відомств та регіонів Захід попереджають, щоб навіть не думав втручатися і намагатися вибрати сторону для підтримки.
Про те, що розгорілася неабияка боротьба між силовиками і, наприклад, Кадировим говорить низка подій, формально пов’язаних з убивством Бориса Нємцова, насправді з протистоянням як між спецслужбами, так і між кремлівськими діячами.
Хоча директор ФСБ Бортніков спробував раніше за всіх доповісти про успіхи в упійманні вбивць опозиційного політика, насправді він був лише другим. Першим про це повідомила Рада безпеки Інгушетії. Адже їх було затримано на території саме цієї республіки.
Хоча чеченці та інгуші — споріднені народи, між лідерами республік існує непримиренна ворожнеча. Насамперед з територіального питання. Нещодавно частину території, яка входить до складу сучасної Інгушетії, чеченський парламент офіційно оголосив своєю. Також Кадиров неодноразово намагався змістити главу Інгушетії Юнус-Бека Євкурова.
Має загарбницькі плани Кадиров і щодо сусіднього Дагестану. Керівники Чечні публічно висували претензії на територію сусідньої республіки до Каспійського моря. Особливо на міста Хасавюрт і Кізляр. Є наміри на землі Кабардино-Балкарії. Більше того, апетит такий, що придивляються до територій Ставропольського та Краснодарського країв. Про територіальні мрії «піхотинця Путіна» на Північному Кавказі відомо досить давно і ніяка це не новина.
Не дивно, що в Інгушетії, Дагестані, Кабардино-Балкарії не проти якось підставити Кадирова. Одна проблема. Його підтримує Путін, і відсутність директора ФСБ Бортнікова на засіданні Ради Безпеки в Москві, в якому він повинен брати участь щодо посади, не менш показової, ніж відсутність Путіна на колегії ФСБ.
Зараз багато, як в Росії, так і за її межами, міркують про можливий державний переворот і заміну Путіна якимось силовиком. Називають, наприклад, міністра оборони Сергія Шойгу або керівника адміністрації президента Сергія Іванова, генерал-полковника ФСБ у відставці.
Виявляється, що зараз говорити про переворот дещо передчасно. У разі відставки Путіна за конституцією його замінює до виборів прем’єр-міністр, тобто Дмитро Медведєв. Навряд чи це влаштує натхненників coup d’etat, навіть тихого і безкровного. Звичайно, можна на якийсь час залишити Медведєва на посаді, а потім він сам піде або йому допоможуть. Варіантів багато, і всі вони тією чи іншою мірою випробувані.
Є й інші ознаки того, що боротьба лише розгорається, і переможець зовсім не очевидний.
В урядовій «Российской газете» було опубліковано інтерв’ю з секретарем Ради безпеки Миколою Патрушевим, в якому він розсипав похвалу чеченському наміснику, зокрема, за його успіхи в боротьбі з тероризмом. Через короткий час послідували дві статті, де викладалася офіційна версія вбивства Нємцова. Згідно з нею, вбивство скоїв гвардієць Кадирова Дадаєв зі спільниками. Відзначимо, що в статтях обґрунтовувався ісламський слід, від якого на той час вже відмовилися.
З урахуванням цього можна зробити висновок про рівний доступ до офіційного друкованого органу конфронтуючих угруповань. Звідси випливає, що Путін не відсторонений, проте боротьба навколо нього йде вже відчайдушна.
Навіть якщо російський президент найближчим часом з’явиться на публіці, критична дата 18 березня — святкування анексії Криму, насправді відбулося вельми важливе зрушення.
Зав’язана на одну людину вертикаль влади увійшла в смугу турбулентності й невизначеності. Про це в передачі «Особое мнение» в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» сказав журналіст та історик Микола Сванідзе. Жорстка, як здавалося ще нещодавно, вертикаль влади виявилася не в змозі забезпечити рівну й легітимну спадкоємність влади і навіть повноцінне керування країною у вельми складний період.
Економічні наслідки цілком очевидні. З політичними дещо складніше.
По-перше. В обстановці певної невизначеності влада цілком може піти на чергову авантюру. Найближча і можлива — ескалація конфлікту на Донбасі. У напруженій атмосфері набагато легше зробити переворот, коли всі будуть зайняті Україною.
По-друге. Захід буде подвійно обережний знову ж у конфлікті на Донбасі, щоб не спровокувати прихід до влади в Росії найбільш радикальних і войовничих елементів. Тож про летальну зброю та новий ленд-ліз для України на деякий час можна забути.
По-третє. Наявність таких серйозних протиріч у російській еліті та виплескування їх на поверхню показує, що перспективи наступного терміну Путіна все більше вкриваються синім туманом. Він, як співається у відомій пісні, «похож на обман».
