Привид залізної завіси
Візит президента Порошенко до США переважно подавався як успіх. Насамперед у тому, що він відбувся до можливої зустрічі Трампа й Путіна. Важливість цього начебто в тому, що наш президент міг особисто викласти позицію Києва й тим самим ще більше залучити Вашингтон на нашу сторону.
Звісно ж такий підхід потерпає від певної легковажності. Звичайно, символи в дипломатії відіграють важливу роль, і фраза Трампа, що для нього велика честь приймати українського президента в Білому домі в цьому сенсі відіграла свою роль. Однак не слід це переоцінювати.
США грають у власну гру, в якій інтереси України враховуються виключно настільки, наскільки вони збігаються з власне американськими. І на жоден міліметр більше.
Інша річ, що ми опинилися у тій географічній і політичній точці, в якій, поряд із Близьким Сходом, ці інтереси зачепили максимальною мірою. Звідси й розмови про велику честь й інші дипломатичні й піарівські екзерсиси.
Про те, що йде дуже велика гра, говорять факти і події, що в часі збігаються з візитом, але при цьому не прямо з ним пов’язані.
По-перше. У Сирії загострюється протистояння США, Ірану та Росії. Збиваються сирійські літаки та іранські безпілотники. Вже дві танкові колони сирійської урядової армії та іранської Хезболли розбомбила американська авіація. І нічого Росія із цим зробити не може. Треба розуміти східний менталітет. Це серйозний удар по престижу Кремля, й цим скористаються так звані союзники — Туреччина та Іран. Тим самим знижується роль Москви як основного гравця в Сирії, а святе місце ... Є конкретні охочі його зайняти.
По-друге. Сенат ухвалив поправки про посилення санкцій проти Росії. При цьому слід зважати на те, що формулювання в цьому документі не мають настільки зобов’язуючого характеру щодо конкретних дій адміністрації. Практично скрізь є посилання на американські інтереси, й це дозволяє в майбутньому за необхідності зробити певні винятки з режиму санкцій. Космічна сфера на разі потрапила саме у цей розряд.
Роль ухваленого законопроекту в тому, що він створює бюрократичні перешкоди щодо пом’якшення або скасування санкцій, але, що набагато важливіше, створює основу для можливого їх посилення в майбутньому. І третій, найважливіший, пункт. Зв’язка антиросійських та антиіранських санкцій — ось цвях, капелюшком вниз забитий авторами законопроекту. Протистояння з Москвою зав’язується на конфронтацію з Тегераном. Іншими словами, з погляду не тільки політики, а й законодавства США вони, як кажуть німці, sie beide zwei — вони обидва цвай. Наслідки є дуже простими. Санкції запроваджуються відносно швидко, а знімаються десятиліттями. Поправку Джексона-Веніка було ухвалено в 1970-х роках, а скасовано лише наприкінці 1990-х.
Судячи з усього, ухвалення сенатом санкційного законопроекту вкинуло чиновницьку Москву в стан паніки. У своєму явленні народу на прямій лінії Путін не знайшов нічого кращого за повторення давно відомої і заяложеної тези, що Росія завжди жила в режимі санкцій. Приклади не наводяться, тому що їх просто не існує. Увесь економічний розвиток Росії завжди був пов’язаний з придбанням або запозиченням обладнання і технологій, наукових і виробничих знань на Заході. Цікаво, як побудували у СРСР в
1930-х роках Дніпрогес, Харківський тракторний, Горьковський автомобільний та інші заводи, якщо були санкції. Хто ж тоді привіз часто унікальне обладнання й забезпечив його монтаж.
Друге давно відоме пояснення, що в санкціях багато плюсів для Росії. «Ми змушені були включити мізки, таланти, реально почало зростати виробництво, відновили компетенцію в радіоелектроніці, авіабудуванні, ракетній галузі, фармацевтиці, важкому машинобудуванні».
Щодо компетенції та включення мізків — це зовсім не очевидно і навіть суперечливо. Принаймні авіабудування на разі без іноземних комплектуючих обійтися ніяк не може.
Коли ж російський президент почав рахувати фінансові втрати заходу від санкцій, то навіть сльози навернулися на очі. Так було шкода бідний Захід, що втратив, за словами Путіна, $ 100 млрд. Ще більше стало шкода бідний Захід, коли російський президент із нотками гордості заявив, що Росія втратила всього $ 50-52 млрд. Звичайно, нам погано, але вам, невірним, ще гірше.
Однак сльози жалю стосовно Заходу швидко висохли, коли було зроблено елементарні арифметичні операції. Схоже, що чотири дії арифметики не є сильною і відмітною рисою російського національного лідера з його гуманітарною освітою й роками проходження служби у відомої організації.
Як говорить українське прислів’я, поки товстий схудне, худий помре. Нехай із $ 100 млрд втрати Європи складають три чверті, тобто $ 75 млрд. Начебто цифра значна. Проте обсяг ВВП в Євросоюзі становить понад $ 19 трлн. З іншого боку ВВП Росії — всього лише
$ 1,3 трлн, тобто менше у 14,6 разів. Питання дуже просте. Для кого є відчутнішою втрата $ 100 млрд з ВВП $ 19 трлн або $ 50-52 млрд з ВВП $ 1,3 трлн. Це скільки потрібно закінчити університетів, щоб оцінити становище й зробити відповідні висновки.
І це цифри, пов’язані з прямими збитками від санкцій. Є ще й інші. Російські експерти підрахували, що за 2014-2017 роки втрати Росії від санкцій становлять $ 170 млрд через ненадані кредити, відхід капіталу тощо. Нещодавно було оголошено про злиття Резервного фонду й Фонду народного добробуту. Не від хорошого життя це відбувається. Грошей немає, і взяти їх ніде, оскільки західні кредитні установи їх не дають в очікуванні подальших санкцій.
Сподівалися на майже братський Китай, але Піднебесна стала поводитися якось незрозуміло. Думали, там грошей багато, й вони на зло американцям їх дадуть Росії. Та де там. Китайська фінансова система має близько $ 20 трлн, а це в 4 рази менше, ніж має американська й у три рази менше за європейську. Китаю самому потрібні гроші ззовні, бо економічне зростання сповільнюється. Якщо вони й дають гроші, то на закупівлю китайських товарів і послуг. І ні на що більше.
Ось і виходить, що грошей немає, і залишається тільки цифрова еквілібристика. Чим Путін увесь час і займається.
Вашингтон чудово розуміє, що загроза іноді є набагато ефективнішою, ніж її реалізацію. Палата представників відправила сенатський законопроект на повне проходження в комітетах. Тим самим Москві дають зрозуміти: або вона на щось погоджується в Сирії та Україні, або посилення буде вже восени й ближче до президентських виборів у Росії. Кремль опинився в дуже складному становищі, що видно з його млявої реакції на збитий сирійський літак. На разі Путін займає вичікувальну позицію, раптом щось станеться позитивне. Наприклад, на Трампа зійде осяяння, й усі сенатори дружно почнуть скасовувати антиросійські санкції. Макрон і Меркель забудуть про власні інтереси й почнуть займатися лише російськими. Раптом в Україні народ захоче відмовитися від Донбасу. Так хочеться на це сподіватися. Навряд чи все це станеться, але почекати можливість є. Ось сидиш на березі тихої річки, й раптом щось хороше повз пропливе. Вся надія на китайське прислів’я.
