П'ята колона
Чи вистачить політичної волі зупинити "ходу" проти України
Організований московським патріархатом провокаційний похід адептів «русского мира» на Київ створює ситуацію, коли найвища державна влада не повинна більше уникати відповідей на питання, які стосуються діяльності цієї гібридної інституції і п’ятої колони ворога, закамуфльованої під церкву.
Для чого Україні, колисці православ’я у Східній Європі, підпорядковувати свою православну церкву структурі, яку на руїнах знищеної російської православної церкви створив Сталін у 1940х роках і яка відтоді просякнута агентурою КГБ-ФСБ і служить напряму Путіну й московському імперіалізму?
Чому українська держава, всупереч закону і протестам об’єднаної у 1992 році Української православної церкви – Київського патріархату, зареєструвала УПЦ-МП, створену на розкольницькому «соборі» у Харкові і досі не спромоглася переглянути це сумнівне рішення?
Чому ця гібридна церква, яка не лише саботує об’єднання українського православ’я, а й має релігійний центр у Москві, розпоряджається святинями українського народу – Києво-Печерською, Почаївською, Святогірською лаврами, багатьма іншими стародавніми храмами, збудованими впродовж віків українським народом задовго до створення УПЦ-МП?!
Чому московській церкві передані у користування найкращі церковні приміщення по всій країні, чому держава й місцеві громади роками виділяли їм найкращі земельні ділянки, мільйонні суми з місцевих бюджетів на будівництво їхніх церков, у той час як Київському патріархату ніколи не надавалося подібного сприяння?
Як може бути у незалежній державі окрема московська православна церква? Чи мислиме подібне в Румунії, Болгарії, Грузії, та будь-якій православній країні?
І врешті-решт, як співвідноситься зі статусом релігійної організації і з українським законодавством постійна пропаганда «русского мира» і організація силами УПЦ-МП політичних провокацій?
Настав час поставити питання руба: або УПЦ-МП пориває з Москвою і своїми ФСБшними кураторами і об’єднується з УПЦ-КП в єдину церкву з Київським патріархом на чолі, з повагою до української мови, культури та держави, або ніякого УПЦ-МП в Україні не буде, а всі православні громади та храми зможуть вільно перейти до Київського патріархату. Всі правові підстави для цього є, потрібна лише політична воля.
Бути віруючим УПЦ МП для значної кількості людей залишається традицією - ще з тих часів, коли іншої церкви не було. Тільки зараз наочною стає дилема - бути в нашій церкві з Богом і Украіною чи у канонічній, але антиукраїнській і деструктивний структурі, яка по суті є безбожною, бо стала знаряддям державної влади ворожої країни.
Цю дилему треба осмислювати і робити вибір. Сьогодні. Завтра. Але не колись.
