Росія в Сирії: пропагандистські успіхи і реальні втрати
Резонанс від останніх втрат російського військового контингенту в Сирії Москва намагається заглушити бравурними повідомленнями про свої успіхи. Нібито за останні десять днів, з 19 по 29 вересня, російські військово-космічні сили знищили в Сирії аж понад 2350 бойовиків Ісламської Держави і "Джебхат ан-Нусра", включно з 16 польовими командирами. Причому більше 400 з них були екстремістами з Росії і країн СНД. І майже всіх екстремістів путінські соколи ліквідували в провінції Дейр-ез-Зор. Також, за словами представника російського Міністерства оборони, «знищено 67 опорних пунктів, 27 танків, 21 установку реактивних систем залпового вогню (РСЗВ), 149 автомобілів підвищеної прохідності з великокаліберними кулеметами ДШК ("тачанок"), 17" джихад-мобілів" і 51 склад боєприпасів".
Що ж, завищувати багаторазово втрати противника, а точніше - просто брати їх з голови, анітрохи не турбуючись про правдоподібність і співвіднесеність з реальністю, - це давня російська традиція, що сягає навіть не радянських, а ще царських часів. Пліч-о-пліч з нею йде інша традиція - максимально занижувати власні втрати, щоб вигадані втрати противника перевершували їх у кілька разів, а ще краще - в десятки разів. Особливо пишним цвітом всі ці традиції розцвіли за радянських часів. Один мій друг, литовський історик, розповідав, що, за повідомленнями НКВС, в бою в одному литовському селі було вбито 18 «лісових братів». Сучасні литовські історики дуже хотіли встановити прізвища всіх загиблих борців за свободу і незалежність Литви, опитали всіх старожилів, але змогли знайти імена лише трьох загиблих. Я резонно припустив, що три людини - це реальна кількість загиблих, а решта 15 - це число суто віртуальне, існуюче лише в чекістських повідомленнях. Так само твердження в радянських звітних документах, ніби число знищених бійців, як Литовської визвольної армії, так і Української повстанської армії, в кожному випадку перевищує 100 тис. осіб, вочевидь завищують реальні втрати супротивників Радянської влади в кілька разів.
А в роки Великої Вітчизняної війни радянське Верховне головнокомандування вимагало від командувачів фронтів, армій, корпусів, дивізій і полків з точністю до одиниці повідомляти про кількість убитих і взятих у полон ворожих солдатів і офіцерів не тільки загальними числами, але з точною розбивкою на генералів, штаб-офіцер, обер-офіцерів, унтер-офіцерів і рядових. Насправді навіть число захоплених полонених, яких, здавалося б, можна порахувати цілком точно, в радянських повідомленнях зазвичай перебільшувалося в кілька разів, а часом навіть більш ніж у 10 разів. Що ж стосується числа убитих німців і їхніх союзників, то тут завищення в повідомленнях радянських командирів часом було навіть у декілька десятків разів. Якби у німців навіть у 1944 році була б така чисельність армії на Сході, якою вона мала була б бути, якщо брати на віру радянські повідомлення про втрати противника, то вермахт, напевно, мав би ще раз дійти до Москви, а не відступати з великими втратами до Вісли і кордонів Східної Пруссії.
Повертаючись до ситуації в Сирії, слід зауважити, що, беручи до уваги велику протяжність театру бойових дій і дуже низьку щільність як сирійських урядових і російських військ, так і їхніх супротивників, на практиці ніхто не буде підраховувати кількість убитих бойовиків і визначати їх громадянство, так само як встановлювати число розбитих автомашин і артилерійських установок, а тим більше намагатися визначити, скільки з них припало на частку російських ВКС, скільки - на частку російських сухопутних військ, а скільки - на частку армії Башара Асада. І ніхто з серйозних експертів озвучені Міністерством оборони Росії цифри втрат бойовиків-ісламістів всерйоз не сприймає. Якби ці цифри були близькі до дійсності, то, беручи до уваги, що число поранених мало б бути принаймні не менше числа убитих, все угруповання ісламістів, що охороняло Дейр-ез-Зор, було б уже двічі повністю виведене з ладу, і залишалося б незрозумілим, з ким це продовжують вести запеклі бої в провінції Дейр-ез-Зор російські та сирійські урядові війська, змушені до того ж відбивати атаки ворога на свої комунікації.
Навпаки, настільки очевидна брехня російської пропаганди може свідчити, що справи Росії в Сирії йдуть далеко не благополучно. І загибель високопоставлених російських військових там це підтверджує. 23 вересня в результаті мінометного обстрілу, проведеного нібито бойовиками ІД, на передовому командному пункті загинув генерал-лейтенант Валерій Асапов, керівник групи російських військових радників у Сирії. Фактично - це головнокомандувач всім російським військовим контингентом у цій країні. Та й сирійська урядова армія йому багато в чому підкорялася, принаймні мала дуже уважно прислухатися до його рекомендацій. Асапов - людина з багатою військової біографією. Досить сказати, що, за деякими даними, він командував першим армійським корпусом «ДНР» під ім'ям Валерій Примаков. Видно, генерал був людиною не забобонною, раз узяв за псевдонім прізвище ватажка «червоного козацтва», розстріляного разом з Тухачевським, Уборевичем та іншими у справі про вигадану «військово-фашистську змову». І зовсім незрозуміло, чому людина на такій посаді раптом опинилася на ПКП, де йому робити абсолютно нічого, особливо беручи до уваги розвиток сучасних засобів зв'язку. За даними свідків, від Асапова «практично нічого не залишилося», оскільки міна влучила просто в нього. Джерело в російському Міноборони відзначало, що смерть Асапова пов'язана, зокрема, з поганою роботою сирійської розвідки: «Сирійські військові не завжди виконують свої зобов'язання: вони неповороткі, погано працюють, зокрема і щодо розвідки. У нас багато союзників - в лапках, - які допомагають тій стороні».
Що ж, витік інформації в цьому випадку вельми вірогідний. За деякими даними, разом з Асаповим загинули чи два російських полковника, чи то полковник і генерал. Один з цих полковників - командир 61-ї бригади морської піхоти Північного флоту Валерій Федянін, який помер від ран 30 вересня вже в Москві. Не виключено, що високопоставлені російські військові зібралися разом з нагоди форсування Євфрату в розрахунку на нагороди. І дуже ймовірно, що обстріляли Асапова з Федяніним не бойовики ІД, а союзні американцям бійці сирійських демократичних сил, вогонь яких цілком міг коригувати американський спецназ. Річ у тім, що, користуючись відволіканням уваги США на корейську кризу, російські та сирійські урядові війська порушили неофіційну розмежувальну лінію по Євфрату з проамериканськими і протурецькими формуваннями, намагаючись захопити основні нафтові та газові родовища Сирії. Але СДС озброєні набагато краще за ісламістів і, якщо наша гіпотеза справедлива, ясно дали зрозуміти Москві, за схвалення своїх американських союзників, що за Євфрат йти не варто.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
