Рух від Москви
Сьогодні, 24 серпня, в 25-ту річницю української Незалежності, хочеться поговорити про незалежність і суверенітет як про історично незворотні процеси.
16 липня 1990 року Верховна рада УРСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет Української РСР». Через рік цей день було визнано офіційним святом і відзначався як перший у новітній історії України День Незалежності, а вірніше День Суверенітету.
Саме цю дату дуже люблять згадувати в Москві. Тому що вона відсилає нас до іншої знаменної події — «Параду суверенітетів», вчасно підхопленої та спотвореної Москвою у спробі зупинити загибель СРСР.
12 червня 1990 року Першим З’їздом народних депутатів РРФСР було ухвалено «Декларацію про державний суверенітет РРФСР». Проголошення суверенітету Російської Федерації передбачало створення «нової демократичної правової держави у складі оновленого Радянського Союзу». Підписав декларацію Голова Верховної Ради РРФСР Борис Єльцин. А через кілька днів аналогічний документ було ухвалено й українськими функціонерами. Росія тільки на чотири дні випередила Україну в «суверенітеті». Ухвалені в червні 1990 року декларації були потрібні для реанімації Радянського Союзу, а не створення
по-справжньому незалежних держав. Санкціоноване центром «створення нових держав», після підписання оголошеного Горбачовим нового Союзного договору, мало «підперти» державну конструкцію вмираючого СРСР на «волю народів незалежних країн».
Але в Бога на Україну були свої плани. 24 серпня 1991 року Верховною радою УРСР було ухвалено Акт проголошення незалежності України, а 1 грудня 1991 року його підтвердив всеукраїнський референдум. Український народ визначив свою долю, Радянський Союз припинив своє існування, а Володимир Путін отримав свою «улюблену геополітичну травму», яка й визначила російську зовнішню і внутрішню політику пострадянського періоду. Нас у цій історії цікавлять не скільки причини, через які українське комуністичне керівництво зробило наступний крок після оголошення суверенітету й проголосило українську Незалежність, а той факт, що зупинити історичні процеси просто неможливо. Проголошення Україною Незалежності — природний історичний процес.
День Незалежності зазвичай відзначається з нагоди заснування держави, відділення її від інших країн, або припинення окупації. Замість «акту про суверенітет УРСР» — операції з відокремлення життєздатної союзної республіки від вмираючого радянського тіла й пересадки її до нового державного утворення, виник «Акт про Незалежність», в результаті чого утворилася нова українська держава.
25 років тому незалежність було проголошено, й країна розпочала свій рух від Москви. Все що сталося потім: економічна експансія, підтримка Москвою проросійських партій і організацій, торгові й енергетичні війни — аж до анексії Криму та окупації російськими військами Донбасу — все це ясно свідчить, що Україна знаходиться в процесі здобуття справжньої національної незалежності, і Росія це розуміє. Те, що спочатку сприймалося, як незалежність від СРСР, сьогодні асоціюється в українців з припиненням багатовікової російської окупації.
Володимир Путін успадкував країну, створену Борисом Єльциним, котра лише на кілька днів була старшою за «суверенну Україну». Він нічого не вигадував і не винаходив. Він тільки продовжив раніше намічений курс на поглинання колишніх союзних республік. Росія не захотіла бути незалежною від СРСР. Щобільше, підмінила його собою. Дня Незалежності у Росії просто немає. А в України є. Цей момент — найкраща ілюстрація до сьогоднішніх російсько-українських подій.
Агресія Росії, як і її тиск на пострадянський простір впродовж усіх двадцяти п’яти років після падіння СРСР, не тільки вказують на природу сучасної російської влади, а й пояснюють суть радянського «братства народов». Тепер Україна точно знає відповідь на питання: «Від кого вона захищає свою незалежність і суверенітет?». А це означає, що одного разу настане і день закінчення процесу набуття Україною справжньої Незалежності — День звільнення від окупанта.
Слава Україні! Слава нації!
