Ще раз про «українське питання»
Російські ліберальні імперіалісти не вгамовуються
І знову мені сумно. Навіть не тому, що деякі знакові російські ліберали у зв’язку з референдумом у Каталонії виявили свій невигойний імперіалізм (це, зрештою, традиційна хвороба переважної більшості ліберальних діячів у цій країні, вона унаочнила себе ще в ХІХ столітті). І не тому, що ці ліберали не можуть не втриматися від не менш традиційних закидів на адресу України (зрештою, ще 1906 року знаний німецький соціолог Макс Вебер зазначив, що допоки російські ліберали по-чесному не розв’яжуть для самих себе «українське питання», їм годі сподіватися на щось хороше). Сумно тому, що ці знакові ліберали виявилися такими ж невігласами чи/та моральними нікчемами, як і різноманітні мединські та соловйови.
Приклад? Будь ласка. Поет і журналіст Дмитрій Биков опублікував, зокрема, такі сентенції: «На моих глазах дезинтегрировался Советский Союз, порывалась отколоться Чечня, образовались спорные анклавы в Приднестровье, Абхазии и Южной Осетии, началась война в Восточной Украине; и никому от этого не стало хорошо. Распад — всегда упрощение, и брекзит — такое же проявление деградации, как и развал Югославии. Тут не стремление к независимости, а частный случай борьбы за власть, игра, в которой делается опасная ставка: любая борьба за независимость, если речь не идет о национальном угнетении, превращается в затяжной и неразрешимый конфликт, отвлекающий от всего главного и интересного». Навіщо така аморальна неправда? Чечня вийшла з СРСР — саме з СРСР, не з Росії, — ще восени 1991 року, а не «порывалась отколоться». Потім вона була залита кров’ю, був винищений чи вимушено емігрував майже весь тонкий прошарок чеченської інтелігенції, потім Путін домовився з певними групами чеченців — і в країні, яка номінально входить до РФ, де-факто не діє (навіть у якійсь куцій формі) російська Конституція. Втім, це речі, добре всім відомі. Ну а «спорные анклавы» не утворилися самі, а були утворені Кремлем і Луб’янкою, щоби створити надійні «опорні бази» російського імперіалізму на неросійських землях. Не все «союзному центру» тоді вдалося — провалилися спроби «відкусити» по шматку у Литви, Латвії, Естонії й України. І «война в Восточной Украине» почалася не сама собою, а була організована людьми з-за «поребрика» (цікаво, що цей термін широко вживають у Пітері та Пскові, а не в Москві; зайвий доказ участі в «русской весне» надійних путінських кадрів із його рідного міста, де він став у 1990-ті вагомою фігурою). А про Югославію Бикову взагалі не варто було б згадувати — спроби створення Великої Сербії завдали чимало лих Європі...
«Распад СССР не сделал счастливей ни одну из бывших республик, даже насильственно присоединенную и плохо ассимилировавшуюся Прибалтику; я знаю, что на Украине и в Грузии многие думают иначе, но сравнение современной Украины и Грузии с советскими республиками тридцатилетней давности выходит не в пользу современности». Гарно прокоментував цей пасаж Бикова московський блогер Євгеній Іхлов: «Самое забавное, что спустя 26 лет после распада советской империи, Быков уверяет, что от этого всем стало хуже. Да, в тюрьме перестали выдавать макароны — распахнули железные двери, повалили колючку и сказали — идите прочь и кормитесь от трудов своїх». Чи треба щось додавати? Хіба те, що апологетика «тюрми народів» виглядає вкрай аморальною, незалежно від аргументів на її користь, тим паче що «макарони» видавали у ті часи далеко не всім і не всюди...
Ще приклад? Досить відомий російський соціолог Олексій Рощин написав, що «каталонський бунт» більше нагадує не вихід Криму зі складу України, а відокремлення України від СРСР: «Крым глупо сравнивать с Каталонией, так как Крым на самом деле в языковом отношении был практически однороден — там более 90% всего населения говорило на одном языке (русском, естественно). А вот в Каталонии такой однородностью и не пахнет — там соотношение примерно 50 на 50 (люди, предпочитающие каталонский/испанский). Как раз как Украина, где и было примерно такое же соотношение между местной мовой и «общестрановым» русским».
По-перше, мова тамтешня зветься не «каталонською», а «каталанською» (самоназва catala); по-друге, не можна звести її до «місцевої» та звати її, як Рощин, «тарабарською»: вона є шостою за поширеністю серед романських мов, нею розмовляють у певних регіонах тієї ж Іспанії і Франції, вона є єдиною державною мовою в Андоррі. Мовні ж переваги не лише у системі «метрополія-колонія», а й «метрополія-провінція» не є органічними (тим паче що за диктатури Франко вживання каталанської мови було суворо заборонене, тобто ця заборона детермінувала мовну практику аж двох поколінь каталонців). Ну а щодо Криму, то цифри соціолога Рощина не мають нічого спільного з наукою: за переписом 2001 року російську рідною мовою назвали 78,75% жителів АРК, і навіть за проведеним під окупацією «переписом» 2014 року в Криму російську мову рідною назвали 84,16%. А щодо України, то за останнім радянським переписом 1989 року українську мову назвали рідною 64,7% жителів УРСР, російську — 32,8%. Звичайно, під тиском обставин людина може віддавати перевагу у спілкуванні мові, яка не є для неї рідною, але ж науковець-соціолог має знати, що це ненормально...
А ще Рощин пише: «Дальнейшие параллели носят и вовсе неприятный характер. Так, по отзывам, в Каталонии имеет место очень похожий местечковый навязчивый национализм, когда, к примеру, чересчур пассионарный местный народ в лице своих неумеренных «активистов» бешено проталкивает во все сферы жизни и образования свой язык — что на самом деле нафиг не нужно ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ населения, которой вполне хватает своего МИРОВОГО языка (соответственно, испанского или русского). Барселона ведь и этим чем-то напоминает нашу веселую соседку: тем, что в ней почти все — новодел, причем совсем недавний, вплоть до того, что большинство «достопримечательностей», по которым нынче водят толпы туристов со всего мира, соорудили к Олимпиаде в 90-е годы прошлого, ХХ века, а про саму Барсу еще при Наполеоне никто в Испании не знал, это был даже не город, а скорее довольно захудалый рыбацкий поселок».
Оцінили оригінальну стилістику російського науковця? Коментувати її я, втім, не стану, прокоментую лише наведені «факти». Київський міжнародний інститут соціології та Соціологічна група «Рейтинг» незалежно від колег отримали влітку цього року цікавий результат: статус російської мови в числі найважливіших для себе проблем назвав 1% опитаних. Ну а щодо того, наче в Україні та Каталонії майже все — «новодєл»... Про Україну говорити не варто, і так усе зрозуміло, а от щодо Каталонії і Барселони слід навести деякі факти. Скажімо, заснована Барселона була в ІІІ столітті до Р.Х.; у ІІ столітті до Р.Х. вона перейшла до римлян, які побудували там великий порт і значне місто, що мало офіційну назву Colonia Faventia Julia Augusta Pia Barcino. Далі Барселона переходила з рук у руки, часом стаючи столицею незалежної чи васальної держави. 1450 року був заснований широко відомий у тодішній Європі Барселонський університет. Але після перетворення королівської Іспанії на колоніальну імперію життя в Каталонії почало погіршуватися. Мадрид спробував ліквідувати традиційну автономію Каталонії, відповіддю на що стало проголошення місцевими кортесами незалежності від Іспанії. На відміну від Португалії й Нідерландів, які тоді ж звільнилися від влади короля Іспанії, вільна Каталонія протрималася тільки з 1640 по 1652 роки. А на початку XVIII століття бунтівне місто було знову взяте іспанськими військами, традиційні вольності скасовані, університет зачинений, а офіційне вживання каталанської мови (до речі, давнішої за іспанську) заборонене. Почався занепад Барселони, яка була практично зруйнована на початку ХІХ століття, переходячи з рук у руки під час наполеонівських воєн. Проте ніколи це не був «довольно захудалый рыбацкий поселок», про який «никто в Испании не знал». У Барселоні збереглися римські будівлі та решти міських стін того періоду; вистачає в ній середньовічних храмів і будинків — від ХІІ до XV століть; зберігся і середньовічний єврейський квартал. Одне слово, в Барселоні чимало старожитностей, які належать до часів, коли на місці нинішньої Москви єдиними «жителями» були ведмеді, кабани, вовки і Ко.
Ледь не забув: каталанську мову розуміє 6,5 млн із 7,5 млн жителів Каталонії, 3,5 млн із 5 млн жителів сусідньої автономної Валенсії, 850 тис. із 1,1 млн жителів автономних Балеарських островів — і так далі. Крапка.
Найсумніше в усьому цьому те, що Дмитрій Биков, а тим паче Олексій Рощин постійно присутні в українському медіа-просторі — аякже, славетні російські ліберали, корифеї всіх наук із самої Москви! Бідолашні українські читачі, які в силу самої лише «столичності» цих персонажів одразу ж повірять у «факти» Рощина та «висновки» Бикова, і не лише в їхні...
