Що стоїть за обміном Надії?
Винесення вироку Надії Савченко знову зробило актуальною проблему її повернення в Україну. Президент Порошенко прямо заявив про свою готовність зробити подібний обмін на російських військовослужбовців, яких судять у Києві. Як випливає з уривчастих відомостей про переговори державного секретаря Джона Керрі з російським керівництвом, президенту Путіну поставили запитання про Савченко. Відповідь отримано невизначену, хоча українське зовнішньополітичне відомство заявило, що обмін відбудеться до літа. Не дуже зрозуміла така поспішність, швидше за все, подібні питання розраховані на внутрішнє споживання. Для демонстрації того, що українська влада робить усе можливе і неможливе, щоб повернути Надію додому.
Два аспекти проблеми
Несправедливість і явна політична спрямованість вироку Савченко - не підстава піддаватися емоціям. У тому числі і виставляти вимоги обміну за будь-яку ціну.
Вся ситуація навколо Надії має два важливих аспекти, які не завжди перетинаються і часто суперечать один одному.
Перший із них - гуманітарний. Савченко російська влада, як і інших затриманих громадян України, перетворила на заручників і предмет шантажу Києва з урахуванням цілком зрозумілої суспільної напруги. Більше того, в Москві свідомо демонстрували нехтування елементарними юридичними нормами, навіть російського законодавства, щоб, як вони думають, продемонструвати свою силу і відповідно безсилля української влади. До речі, і міжнародної спільноти, передовсім європейської та американської.
Метою є провокування або посилення невдоволення в суспільстві діями української влади, яка не в змозі захистити, вибачте за тавтологію, захисників країни і народу. Заходу ж демонструється несприйнятливість до санкцій та інших дій з парирування російської загрози.
Одночасно всім показується, що жодні голодування та інші акції протесту не допоможуть. На Путіна це не діє, Савченко померти не дадуть, аж до насильницького годування. В іншому буде тільки так, як вирішать у Кремлі, а поки буде сидіти.
Другий аспект - політичний. В принципі Савченко як така Кремлю абсолютно не потрібна. Жодної пропагандистської користі її справа не принесла. Навпаки, самі проблеми, бо московських пропагандистів неодноразово викривали у відвертій і наспіх сфабрикованій брехні. В іміджевому плані також суцільні втрати на кшталт розп'ятого хлопчика на Донбасі і дівчинки Лізи, зниклої в Берліні і знайденої без будь-яких втрат і пошкоджень.
З іншого боку, чим більше світ говорить і діє на захист Савченко, тим більшої цінності як заручник вона набуває для Путіна і його компанії. Якщо всі так хочуть і вимагають її звільнення і обміну, значить, за неї можна отримати досить багато. І зовсім не в сфері прямого обміну її та інших громадян України на затриманих росіян. Останні Москву цікавлять мало або взагалі не цікавлять. Судячи з усього. йдеться про зовсім інше.
Що хоче Москва і дії Києва
За всієї важливості гуманітарної проблеми і необхідності якнайшвидшого звільнення або обміну, вона на цьому етапі і в найближчій перспективі жодної ролі не гратиме. Москву це абсолютно не чіпає і нам слід цей факт визнати як даність. Просто так Надію не випустять. Можна обурюватися і багато говорити про злочинницький характер російського режиму, але це буде простим струсом повітря.
Варто зосередитися на політичному аспекті. Тут теж не все просто. Більше того, Києву слід бути уважним і дуже обережним, бо на цьому фарватері вже розставлено багато підводних каменів.
Як вже було сказано в Москві, за Савченко хочуть отримати якомога більше.
По перше. Стратегічним завданням Кремля є повернення в G7 і визнання Заходом геополітичних інтересів Росії, під якими розуміється її зона впливу. Це не тільки периферія її кордонів, а також Східна і Південно-Східна Європа, але передовсім Балкани, Близький Схід і, можливо, Північна Африка. Свого часу товариш Сталін дуже хотів отримати свою частину при розділі колоній Італії, зокрема Лівію, але не вдалося. У своїй зоні впливу Москва хоче мати свободу рук, аж до застосування військової сили.
Тактично це визнання Криму частиною Росії, забезпечення стійкого сухопутного зв'язку півострова з нею, скасування санкцій і гарантії того, що нічого подібного в майбутньому не буде. Молдова, Україна, Грузія не будуть прийняті в НАТО за жодних умов. Бажано, щоб їх не прийняли і в Євросоюз.
По-друге. Будь-які переговори про долю Савченко та щодо інших питань, що стосуються України, Москва згодна вести тільки з Вашингтоном. У Кремлі категорично не хочуть бачити в Києві рівноправного партнера і зроблять усе, щоб справа крутилася по лінії Москва - Вашингтон, у крайньому разі з залученням Берліна. Зокрема і про долю Савченко.
По-третє. Зрозуміло, що проблема не в Надії, вона просто частина гри або торгівлі. До речі, за московськими мірками, не найважливіша. Проте в наявності спроба розв’язати і приватні інтереси деяких вищих московських чиновників. Звідси поєднання обміну Савченко на заарештованих в США російського торговця зброєю Бута або льотчиків, які перевозили наркотики. Як пише російська преса, в цьому дуже зацікавлений близький до Путіна Ігор Сєчин.
Інакше кажучи, Кремль намагається повторити варіант із обміном радянського дисидента Володимира Буковського на генерального секретаря компартії Чилі Луїса Корвалана. З цього приводу в СРСР гуляла частушка, поета Вадима Делоне:
Обменяли хулигана
На Луиса Корвалана.
Где б найти такого хама,
Чтоб на Брежнева сменять?
Анекдотичність ситуації прекрасно ілюструється пропозицією письменника Віктора Некрасова, на той час висланого з СРСР, що «для повного порядку залишилося поміняти Брежнєва на Піночета». У газеті «Правда» Буковського було названо «злісним хуліганом, які займається антирадянською діяльністю». І ось його обмінюють на таку важливу людину, як генеральний секретар компартії. Як сказав герой радянського культового серіалу «Адъютант его превосходительства» чекіст Лацис, «Якщо це так, то Щукін (начальник контррозвідки білих. - Авт.) повторюється». Ось і в Кремлі повторюються.
Насправді московська пропозиція обміну Савченко через США має не технічний, а далекоглядний політичний характер, вельми негативний для України.
Звичайно, всі хочуть її якнайшвидшого звільнення. Однак тут є низка важливих обставин, які змушують не погоджуватися на російські умови.
Перше. Будь-який обмін означає згоду України з тим, що Савченко та інші наші громадяни були правильно засуджені і вироки їм юридично чинні. Цього категорично робити не можна. Ми тим самим, навіть з найкращих спонукань полегшення їхньої долі, підігруємо Кремлю. Жодні рішення російських судів не можуть Україною визнаватися, бо вони винесені з політичних міркувань. Значить, це не суд, а судилище. Які можуть бути визнання його юридичної спроможності. Савченко має бути звільнено без жодних умов. Завдання України - змусити Росію це зробити.
Друге. Російські офіцери, яких судять у Києві, були затримані на українській території зі зброєю в руках. Їхній злочин очевидний, вони навіть не заперечують, що брали участь у незаконних збройних формуваннях, і суд повинен встановити його деталі для визначення міри покарання. До речі, за російським законодавством, вони також вчинили злочин. Цим їхня справа принципово відрізняється від справи Савченко та інших наших громадян, яких судять у Росії. Виходить, що ми згодні обмінювати винних на невинних. Цього принципово не можна робити, виходячи з юридичних і дипломатичних критеріїв.
Третє. Жодних переговорів щодо Савченко і наших громадян через інші країни не вести і жодних обмінів на ув’язнених в інших країнах не робити. Предмет переговорів і тільки прямих між Москвою і Києвом - звільнення українських громадян без будь-яких умов на передачу росіян, які вчинили на українській території злочини, для подальшого відбування покарання в Росії. Жодні помилування та інші юридичні виверти російської юстиції не приймаються. Невинних не засуджують, а звільняють.
Росія, намагаючись вести переговори з Америкою щодо Савченко, хоче продемонструвати несамостійність України. Зроблять усе, що з-за океану накажуть. Це такий спосіб приниження Української держави через гуманітарну сферу.
Хоче Кремль звільняти з американських в'язниць своїх торговців зброєю та наркотиками, нехай домовляється з Білим домом, нас це зовсім не повинно хвилювати і тим більше ми жодним чином у цьому брати участі не можемо.
У політиці немає місця емоціям і часто простим людським почуттям. Тут в основі лежать державні інтереси, питання престижу і навіть цинізм. Можна обурюватися щодо цього, але це об'єктивна реальність.
Зрозуміло, як дорого коштує Надії кожен день перебування в російській в'язниці. Однак вона солдат і, як співається в пісні, «солдат завжди солдат». І на полі бою, і в полоні у противника. Надія це прекрасно розуміє і відмовляється від змови з ворогом.
Українська влада це теж розуміє? Щось змушує думати, що не до кінця.
