Щоб Авдіївка не стала Дебальцевим
У зв'язку з тим, що зараз найбільш гаряча точка в зоні АТО - це промзона біля Авдіївки, неминуче постає питання, чи може у випадку з Авдіївкою повторитися та ж ситуація, що була з Дебальцевим рік тому, чи не потраплять українські частини там у новий міні-котел? І що треба зробити, щоб не повторилася Дебальцевська історія?
Спробу великого, за місцевими масштабами, наступу в районі Авдіївки з метою оточення і знищення розташованого тут угруповання українських військ сепаратисти і російські війська, що їх підтримують, здійснити, зрозуміло, можуть. Чи проведуть вони цю операцію і якщо проведуть, то коли саме, зараз відповісти не може ніхто, боюся, навіть російські куратори донецьких бойовиків. Можлива мета цієї операції зрозуміла: нанести локальне ураження українським силам, тим самим підняти моральний дух бойовиків і змусити українську владу до поступок в плані згоди на проведення виборів на окупованій частині Донбасу за російським сценарієм. Крім того, перемога бойовиків безпосередньо впливала б і на нинішню політичну кризу в Україні в плані або сформування нової коаліції за участю проросійських фракцій, або нових виборів до Верховної Ради, на яких вочевидь збільшиться представництво проросійських сил, а український парламент стане ще менш стабільним, ніж сьогодні.
Водночас проти нового наступу сепаратистів можуть зіграти їхні побоювання цього разу зазнати поразки. Тим більше що ті локальні бої, які відбувалися вже після захоплення сепаратистами Дебальцевого, закінчилися далеко не на користь російської сторони. І під Мар'їнкою, і під Широкиним російські війська змушені були відступити. Поразка великого наступу бойовиків під Авдіївкою могла б дуже негативно позначитися на бойовому дусі сепаратистів. А також погіршити їхні позиції на переговорах у Мінську. Ймовірніше, що буде зроблена лише спроба знищити або відтіснити українських військових у промзоні Авдіївки.
Але, в будь-якому випадку, буде великий чи малий наступ сепаратистів під Авдіївкою, спосіб боротися з ним один. Це - адекватно відповідати на обстріл сепаратистів тим же калібром і видом озброєнь, які застосовують вони, а також постаратися ще до початку наступу розширити коридор, що з'єднує позиції українських сил в промзоні з основним угрупованням в Авдіївці, й убезпечити його від ворожого вогню. У разі ж початку великого наступу противника на Авдіївку потрібно не вплутуватися у фронтальні бої, а нанести сильні флангові контрудари по обох ударних угрупованнях (досвід російської тактики, що зводиться до подвійного охоплення, підказує, що ударних угруповань, швидше за все, буде два).
Головне, щоб українське військове командування отримало чіткий наказ діяти відповідно до обставин. Верховний головнокомандувач й інші політики мають нарешті зрозуміти, що боязнь спровокувати Росію і викликати роздратування у західних партнерів грає тільки проти України. Якщо Росія дійсно вирішила провести на Донбасі новий наступ масштабу торішнього Дебальцевського, то вона його зробить, незалежно від дій української сторони. Якщо знадобиться, то російська артилерія обстріляє позиції своїх військ, як це під час Майнільського інциденту в листопаді 1939-го перед нападом на Фінляндію. Якщо ж намірів наступати у Кремля насправді немає, то жодні обстріли позицій сепаратистів і жодне локальне просування українських військ його до наступу не змусять.
Звичайно, тут є свої нюанси. У разі широкомасштабного наступу українських військ з метою відвоювання Донецька чи Луганська Путін, не вагаючись, кине в бій додаткові російські війська і почне велику війну з Україною, принаймні на Донбасі. Тому Україні не доводиться розраховувати на звільнення окупованих територій. Тут вона може покладатися лише на посилення міжнародного тиску на Росію і зміну політичного режиму в Москві. А ось локальні ураження невеликих угруповань російсько-сепаратистських військ і втрата ними тієї чи іншої території, якщо це не створює загрози повного краху «ДНР» і «ЛНР», самі по собі широкомасштабного російського вторгнення не викличуть, максимум призведуть до перекидання на окуповану територію додаткових партій озброєнь і боєприпасів та кількох батальйонів регулярної російської армії. Так само й західні держави, в разі застосування українськими військами - у відповідь на обстріл з боку сепаратистів - заборонених Мінськими угодами калібрів або захоплення українцями будь-яких територій в «сірій» зоні, жодних заходів проти України не вживатимуть і санкцій проти Росії не скасують . Все обмежиться черговими заявами про те, що Мінські угоди порушують обидві сторони.
Сказане не означає, звичайно ж, що Путін не може почати широкомасштабний наступ на Донбасі з метою дестабілізації політичної ситуації в Україні і повалення нинішнього уряду. Але для такого наступу повинні бути як внутрішні українські, так і міжнародні передумови. Поки їх немає, але це не означає, що вони не можуть з'явитися найближчим часом.
Якщо нинішня політична криза в Україні все-таки призведе до дострокових парламентських виборів, друга половина передвиборної кампанії буде найбільш небезпечним часом з точки зору можливого російського наступу на Донбасі. Настільки ж небезпечним часом буде останній місяць президентської передвиборної кампанії в США і наступні два з половиною місяці, аж до інавгурації нового американського президента. У цей період президент Обама буде вкрай скутий у своїх діях, спочатку - побоюванням зашкодити передвиборній кампанії кандидата-демократа, а потім - необхідністю діяти з оглядкою на нового президента, який ще не вступив на посаду. І тому він може не вжити дієвих заходів у разі російської агресії. Якщо ж цей період якимось чином співпаде з періодом нової передвиборної кампанії в Україні, ризик російського наступу підвищиться багаторазово.
З іншого боку, якщо нинішня патова ситуація в коаліції триватиме й надалі, це не тільки гарантовано викличе різке падіння рейтингу всіх проєвропейських партій України, а й може спровокувати розвиток подій за молдовським сценарієм, коли почнуться масові протести як прихильників євроінтеграції, так і проросійських сил. І тоді теж може початися новий російський наступ на Донбасі. Щоб мінімізувати всі ці ризики, в Україні треба якомога швидше сформувати дієздатний уряд і призначити нового Генпрокурора, що користуватимуться довірою народу і міжнародних кредиторів. Але чи здатні на це Президент і нинішній склад Ради?
