Сьогодні в терорі, завтра в фаворі
Що рухає терористами? Презирство до власного і чужого життів? Фанатична віра в божество, якого порадують випадкові жертви? Безальтернативність існування, коли долю визначає тільки випадок і національний вождь? Спецслужби під прикриттям і під грифами top secret? А можливо, ідеї? Дивні і незбагненні для миролюбних громадян, але привабливі для войовничих? Хто здатний десятиліттями підривати бомби в різних містах і країнах, тримаючи в страху законні уряди? Чому завжди губляться сліди замовників, лише безіменні трупи виконавців вказують на те, що нам показують. Крім Усами, який кончиною прославив Обаму, інших керівників на цьому терені немає? Ми не знаємо природи явища, яке, як корупція, годує різні органи, піднімає їхній соціальний статус, збільшує державну вагу. Але кількість терактів зростає з кожним роком, а шанси приборкати їх за допомогою силовиків щорічно зменшуються. У могутніх спецслужб є всі засоби контролю над суспільством і повноваження закатати в асфальт будь-якого підозрюваного в злі №1, але завжди знаходиться затурканий хлопець з пустельної місцевості, хто обійде їх із рюкзаком, набитим пластичною ВР. Треба б глибше зазирнути в світ законного і нелегального насильства заради пошуку істини.
Чого більше в прагненні підривати оточуючих? Соціального, психологічного, бізнесу, політики, релігії? Раптом, не приведи Господи, в якомусь просунутому університеті виявлять у людини ген на зразок кнопки самознищення ракет. Адже може таке бути, якщо є гени схильності до багатьох хвороб і вад. Тому не одним силовикам слід дбати про безпечне життя. Є тут робота для всіх, включно з гуманітаріями.
Буквально днями у британській столиці, де ще не лунали вибухи біля стін парламенту, поминали добрим словом Мартіна Макгіннеса, ірландського супертерориста, який став суперполітиком. Так охарактеризували газетярі складний життєвий шлях покійного. Починав бойовиком ІРА - став заступником першого міністра Північної Ірландії. Якби тільки один Макгіннес вийшов у князі з терору. На жаль, дорога уторована давно. Найбільший терорист епохи Лев Троцький тільки через амбіції іншого терориста Сталіна не став ще одним вождем з державним статусом. Але можна навести приклади не тільки з комуністичного ряду, де, звичайно ж, важко відокремити ідейну боротьбу від підривної діяльності. Не так давно жила в Ізраїлі чудова людина Менахем Бегін, який заснував Лікуд. Але до заснування Монахем Вольфович керував терористичною організацією Іргун, підривав готелі і мочив арабів з англійцями за праве діло. З іншого боку стояв Ясір Арафат, чия державна і терористична діяльність здобула Нобелівську премію миру. Чим не приклад для наслідування молодим! Ще один лауреат Нобелівської премії миру легендарний Нельсон Мандела теж родом з тероризму, керував організацією «Спис нації», що складалася з білих екстремістів. Але, як і Макгіннес, після в'язниці змінив стиль боротьби.
Нічого не хочу сказати поганого про персонажів історії, яким Британська королева в різні часи потискувала руки. І хто знає, можливо, через роки і авторів нинішніх терактів приставлять до почесних посад і нагород, якщо їхні політичні амбіції і вимоги співпадуть з громадськими. Тероризм і політика поки невіддільні на кадровому і ментальному рівні. Деспоти називають тероризмом боротьбу за свободу і незалежність, політики не проти підірвати бомбу для електоральних дивідендів. Так і живемо, проклинаючи насильство і потребуючи його, як наркомани дози.
