Страждання російських соціологів
Наскільки надійні соціологічні опитування, що проводяться в Росії? Думаю, вони більш-менш відображають те, як росіяни відповідають на запитання соціологів, будь то в телефонних опитуваннях або при заповненні анкет. Інша справа, що запитання можуть бути не завжди коректно сформульовані. Але на прості запитання, перш за все про ставлення до Володимира Путіна та інших політиків, російських і закордонних, переважна більшість респондентів відповідає те, що вони хотіли, щоб соціологи від них почули. Наскільки їхні відповіді в ході соціологічних опитувань відображають їхні справжні почуття, думки і настрої - питання складне і навряд чи має однозначну відповідь. Пошлюся на приклад з часів своєї юності.
Дуже давно, році в 1984-му або в 1985-му, але ще до початку горбачовської перебудови, мені довелося познайомитися з даними одного закритого соціологічного опитування. Правда, гриф у нього був досить невисокий - лише «для службового користування», але принаймні для відкритої публікації воно не призначалося і, отже, пропагандистським продуктом у чистому вигляді не було. Так ось, приблизно 97% респондентів повністю схвалювали діяльність партії та уряду, а 95% були задоволені своїми умовами життя. Що не завадило через якісь сім років благополучно впасти комуністичному Радянському Союзу.
Чи брехали тоді, в 83-му чи в 84-му, респонденти соціологам? Думаю, тоді вони самі вірили, що говорять правду. По-перше, не можна недооцінювати вплив тоталітарної пропаганди і майже повну відсутність у радянських громадян альтернативних джерел інформації. Багато хто дійсно вірив, що живе відносно непогано, бо пропаганда постійно переконувала їх у тому, що переважна більшість людей за межами соціалістичної співдружності живе ще гірше, ніж вони, а всі наявні труднощі представляла як тимчасові і переборні. По-друге, що ще важливіше, висловлювати невдоволення урядом, а тим більше партією, як розуміла переважна більшість радянських людей, загрожує потраплянням в «антисовєтчики», для яких у кримінальному кодексі були відповідні статті. Тому результат того опитування великого здивування у мене не викликав. Як пізніше не викликала великого подиву і зміна ставлення до радянської влади і комуністіву 1988-1991 роках. Коли люди зрозуміли, що за критику чинної влади їм нічого не буде, вони стали більш адекватно оцінювати і саму цю владу і, власне, соціально-економічне становище, тим більше що з'явилася можливість порівнювати його з реальним рівнем життя в розвинених країнах.
Росія сьогодні - країна поки що не тоталітарна, але вже жорстко авторитарна, з режимом особистої влади. Росіяни прекрасно розуміють, що критикувати першу особу в державі не можна - це загрожує підозрами в політичній нелояльності. Та й пропаганда в путінській Росії досягла майже радянського рівня тоталітарності. Частка критичних публікацій в російському медіапросторі, присвячених Путіну і його політиці, зараз не більше, ніж частка західних радіоголосіву радянському медіапросторі, і цензура інтернет-видань і соцмереж постійно посилюється. Не дивно, що всі опитування зараз фіксують шалену популярність Путіна, чому не заважають ні економічна криза і падіння рівня життя громадян, ні прийняття непопулярних законів.
На виборах, правда, громадяни можуть голосувати менш сприятливо для влади, ніж пророкують соціологічні опитування. Можна згадати, як перші вільні вибори в Нікарагуа після завершення сандиністської диктатури обернулися поразкою сандиністів, тоді як опитування передрікали їм впевнену перемогу. Але для цього вибори повинні бути вільними і прозорими. А оскільки в Росії підрахунок голосів жорстко контролюється владою, то ніяких несподіваних результатів на них в порівнянні з опитуваннями не відбувається.
Якщо взяти останні опитування «Левада-центру», проведені вже після арешту Олексія Улюкаєва, то вони зафіксували зростання популярності в порівнянні з жовтнем Володимира Путіна - з 84% до 86% і Дмитра Медведєва - з 48% до 52% (https://regnum.ru/news/polit/2209247.html). Крім того, зросла довіра громадян до уряду в цілому - з 47% до 50%. Деякі спостерігачі пов'язують збільшення популярності перших осіб держави з затриманням при отриманні хабара міністра економічного розвитку, оскільки операція правоохоронних органів проти Улюкаєва проходила з їхнього відома і згоди.
Що ж, можливо, цей фактор і зіграв свою роль. Можна згадати трилогію Олександра Дюма про трьох мушкетерів, де один з персонажів помічає, що народ дуже любить, коли вішають фінансистів. Ну, тепер їх, між іншим, не вішають, а ув’язнюють, але народне ставлення до цього феномена залишається як і раніше піднесеним.
Наскільки вистачить народної любові до Путіна? До тих пір, поки соціальне становище не стане катастрофічним (якщо, звичайно, стане), або поки в країні тим чи іншим шляхом не відбудеться зміна політичного режиму. І тоді основна маса росіян звично прокляне колишнього правителя і почне любити нового. Ну а далі все залежатиме від того, який саме режим встановиться після Путіна. Якщо це буде такий же жорсткий авторитарний правитель, то надійність і цінність соціологічних опитувань на політичні теми буде приблизно такою ж, як і сьогодні. А ось якщо Росія повернеться хоча б у часи м'якого авторитаризму Єльцина, то об'єктивність соціологічних опитувань вочевидь зросте.
Також постає питання, наскільки незалежні від влади і вільні в проведенні політичні опитувань нинішні російські соціологічні служби. Адже той же «Левада-центр» зовсім недавно був включений до реєстру іноземних агентів. Ходили наполегливі чутки, що це сталося через опитування, яке зафіксувало істотне падіння рейтингу «Единой России». І спроби соціологів у судовому порядку домогтися їх виключення зі списку іноземних агентів поки що, на жаль, зазнали поразки. Природно, за таких умов багато хто буде заздалегідь підозрювати, навіть не маючи доказів, що «Левада-центр» не ризикне зафіксувати зниження популярності Путіна, якби таке дійсно сталося. І, звичайно, такого роду підозри, як і тиск з боку влади, сильно ускладнюють роботу соціологів у Росії.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
