Стрічки новин: «театр абсурду»
Саакашвілі поскаржився на підступи Коломойського, який не дав йому зустрітися з мешканцями Дніпропетровська… У зриві надання безвізового режиму Україні, виявляється, винен особисто нардеп Чумак… Найбільш прохідним кандидатом на посаду прем’єра України назвали Гройсмана… Ада Роговцева заявила про свою готовність вийти на третій Майдан… У Києві кинули вибухівку в магазин дитячого одягу… Міноборони спершу було вирішило ліквідувати меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут», а потім передумало… 12 березня «перемир’я» і «припинення вогню» на Донбасі мало наслідком поранення сімох українських вояків… На Київщині п’яний водій таранив автомобіль поліції, одного поліцейського травмовано… Експерти всерйоз обговорюють, хто в Україні має реальні шанси здійснити військовий переворот… На Київщині невідомі намагалися спалити будинок матері учасника АТО… В Одесі збирають підписи за відставку Саакашвілі… На Закарпатті поліція піймала чергового п’яного водія-прокурора… «Верхи» обговорюють ідею Медведчука про призначення Бойка та Ахметова керівниками неконтрольованих Україною частин Луганської та Донецької областей… Демократичні сили домовилися про формат нової урядової коаліції – фактично це будуть ті самі фракції, що раніше були в ній і її розвалили… Україна продовжує втрачати запаси газу… І, нарешті: в Києві громадянин однієї з держав Африки вкусив за ногу поліцейського.
Ось такі повідомлення фігурували у стрічках новин за 13 березня. Ні, звісно, там траплялися й нейтральні, а часом і позитивні повідомлення. Проте все ж домінували такі, які у своїй сукупності створювали враження абсурду, який опанував країну. Причому абсурду ледь не в усіх сферах – від політики та економіки (чого варта лише ідея передати «ЛНР» і «ДНР» на відкуп тим олігархам, без дій яких навряд чи виникли і нинішня криза вітчизняної економіки, і така широкомасштабна трагедія на Донбасі!) до суто приватного життя українців (зразки повідомлень про скандальні події у цій сфері я не наводив, але кожен може пересвідчитися самостійно – їх чимало…).
Утім, можливо, у всьому винні мас-медіа? Можливо, загальний стан справ у країні зовсім не такий кепський й абсурдний, як це нам змальовують стрічки новин ледь не всіх інформагенцій? Можливо, деяким зовнішнім і внутрішнім силам вигідно нагнітати напруженість в Україні? А, можливо, суть проблеми в рівні компетентності українських молодих недосвідчених журналістів (не таємниця, що у вихідні дні «керують» новинами переважно вони)?
Що ж, частка правди у таких поясненнях походження потоку негативу й абсурду в інформаційному полі, видається, є. Можна додати й інше – що у багатьох ЗМІ відсутня практика як кваліфікованої перевірки повідомлень, які надходять із «зовнішнього світу», так і «сортування» новин за ранжиром – що є справді важливим, що – другорядним, а що – взагалі не вартим уваги. Крім того, дуже часто в мас-медіа (насамперед у телевізійних) в ролі експертів виступають «спалені» своїми негідними вчинками політики та чиновники, а ще – експерти-з-геть-усіх-питань, готові з розумним виглядом просторікувати і про театр, і про життя зулусів, і про таємниці коридорів Кабміну, і про особисте життя публічних осіб. А як виділитися серед інших претендентів на роль незамінних експертів? Ініціюючи скандали, вигадуючи зради, провіщаючи незліченні катастрофи, чи не так?
Але оспівування та смакування абсурду в численних мас-медіа – це, зі свого боку, частина загального українського «театру абсурду». Бо ж, як не крути, а концентрація абсурдних рішень й ідей у «верхах» України останнім часом перевищує всі допустимі в нормальній державі концентрації. Ну, а «згори» цей абсурд «стікає» донизу – діє так званий «принцип піраміди», описаний сто років тому німецьким мислителем Максом Вебером. Бо ж якщо можна порушувати закони просто-таки у залі засідань Верховної Ради, на очах у всієї країни, чи то голосуючи «за того хлопця», чи то десятки раз ставлячи на голосування законопроект, чи то підміняючи тексти законопроектів – то чому ці закони мають виконувати провінційні прокурори та чиновники? Та й багатьох пересічних громадян підхоплюють ці хвилі абсурду…
Абсурдні «внутрішні війни» під час війни з зовнішнім ворогом; абсурдні ідеї щодо реорганізації влади; абсурдні кадрові призначення, законопроекти й урядові розпорядження; абсурдні публічні заяви некомпетентних осіб і не менш абсурдні спростування цих заяв; зрештою, абсурдні помилки в новинах про «театр абсурду», допущені тим чи іншим мас-медіа… Я не називаю тут конкретні прізвища, конкретні рішення і конкретні ЗМІ – йдеться про речі загальні, сказати б, атмосферу, в якій останнім часом живуть українці. Ті, для яких заяви та дії «верхів» й інфікованої ними частини «низів», - щось чуже, неприйнятне та непристойне, але які теж вимушено дихають отруйними випарами загальної атмосфери абсурду, що здатна врешті-решт викривити, знівелювати, а потім і поглинути переважну частину здобутків Революції Гідності. Або призвести до ніким не контрольованого вибуху суспільних пристрастей з раціонально не прогнозованими наслідками…
Так чи інакше, політичне, економічне та інформаційне життя України не повинно бути настільки алогічним. Не треба чекати суспільного вибуху чи іншого катаклізму – треба долати «войовничий ірраціоналізм» вітчизняної суспільно-політичної практики, в якому вже заплуталися всі головні її діючі особи. Де «розум владний», де «думка розкута», де «спільна воля і спільний наш труд», про які писав понад століття тому Іван Франко? Невже ж країна приречена жити у випарах отого отруйного (і, на жаль, у значній частині своїй правдивого) політичного дріб’язку, який вихлюпується на українців щодня з мас-медіа, так чи інакше інфікуючи значну частину люду?
