У чому помиляється ініціатор «шредеризації»?
Коли проєкт з «Північним потоком 2» зайшов у глухий кут, Шредер взявся за Крим
Як повідомляє інформаційна агенція ASPI, колишній канцлер ФРН Герхард Шредер, який зараз обіймає посаду голови ради директорів «НК» «Роснефть» та голови ради директорів компанії Nord Stream 2, яка належить «Газпрому», заявив, що жоден російський президент ніколи не поверне Україні окупований Крим. Про це він сказав в інтерв’ю німецькому тижневику Der Spiegel, опублікованому в суботу, 16 січня. Разом з тим він вперше виступив з публічною критикою Кремля, визнавши, що низка дій російського керівництва порушує міжнародні правові норми. «Я вважаю, що санкції проти Росії безглузді, оскільки не бачу, чого можна домогтися з їх допомогою», — підкреслив Шредер. «Припустимо, що Україна дійсно вступила б в НАТО, як того хотіли американці. Тоді б Севастополь, один з найважливіших військових портів Росії, виявився б на території західного Альянсу», — сказав Шредер.
«День» не вперше пише про «шредеризацію» Європи. Див, наприклад, статтю Івана Капсамуна та Валентина Торби у «Дні» №182 за ще 2017 рік. Однак, явище розвивається, і промовчати з цього приводу і не дати оцінки процесу на сучасному етапі було б неправильно. Зазначимо, що не кожен відставний європейський політик домігся присвоєння свого імені європейським процесам, а Шредер ось домігся. Причому його ім’ям названо процес негативний, значить, щось таки та схибило у світосприйнятті колись найбільш впливової людини Європи. «День» писав, що в зв’язку з цим явищем, «боротьба України проти Росії, яка розв’язала і веде проти Україну війну, триває не тільки в Донбасі, а й на дипломатичному напрямі». Політичний аналітик Сергій Солодкий тоді говорив, що «в дилемі справедливість проти грошей, якщо ми обираємо гроші, то це показує її корупційний характер та доводить, що такий феномен як «шредерізація» продовжує пускати свої метастази».
І зрозуміло, що в цьому разі Герхард Шредер обрав саме гроші, причому гроші путінські, найбрудніші в світі гроші, з усіх можливих, які заплямовані і історією, і кров’ю багатьох невинних жертв. Бо крім погроз і вбивств, підкуп благами, привілеями, грішми — це провідний метод російської і внутрішньої, і зовнішньої політики протягом століть. Щоб ближче до кримської теми, скажемо, що так було з анексією Криму в другій половині 18 століття, коли владна верхівка Криму була деморалізована, обдурена і підкуплена, так було з «підкоренням» Кавказу, північних народів Європи, в багатьох інших випадках. Сьогодні ж «шредеризація Європи» здебільшого пахне газом і корупцією.
За влучним давнім висловом «Каналу 24» за свою біографію Герхард Шредер заслужив навіть від німців три прізвиська. «Під час свого перебування на посаді канцлера Німеччини він недарма отримав прізвисько «Genosse der Bosse» — тобто, «Товариша босів», бо очолювана ним колись Соціал-демократична партія, власне, завжди відстоювала інтереси найманих робітників та середнього класу, але канцлер Шредер вельми часто цими інтересами нехтував, даруючи натомість свою прихильність керівникам великих концернів, банківських домів та — далеко не в останню чергу — лідерам не найдемократичніших у світі держав, які мали змогу оцінити подібну дружбу в твердій валюті. Взагалі, Герхард Шредер, який вийшов з бідної сім’ї отримувачки соціальної допомоги, запам’ятався своєю пристрастю до дорогих костюмів, годинників та інших атрибутів «солодкого життя» — за що й отримав ще одне прізвисько — «Канцлер від Армані». Тож нічого дивного не було у тому, що після програшу на чергових виборах, він прийняв пропозицію концерна «Газпром» та сів у крісло керівника проєкту «Північний потік» — газогону, покликаного намертво «прив’язати» Європу до російської газової труби... Вже програвши вибори, але все ще залишаючись канцлером, Шредер просто-таки з останніх сил «продавив» угоду з Росією про будівництво «Північного потоку», після чого спокійнісінько пересів до крісла керівника цього проєкту — тобто, власне, на очах усієї країни зловжив своїм службовим становищем та створив собі тепленьке містечко на майбутнє. По-друге ж — вже тоді вельми багатьом німцям не до шмиги були загравання Шредера з Путіним, якого він, у пику очевидності, називав «демократом чистої води» (lupenreiner Demokrat). Багато людей вже тоді здогадувались, що газ для кремлівського господаря — це не лише і не стільки товар, скільки засіб політичного тиску, й пряма монополізація його поставок — це пряма ж залежність від Москви. За всі оці маніпуляції Шредер отримав від своїх же товаришів по Соціал-демократичній партії «прощальне» прізвисько «Російський німець»(Russlanddeutsche), а коли прийшов час для нової передвиборчої кампанії — вони попросили його не висловлюватися на публіку на підтримку соціал-демократів, бо це, мовляв, погано впливає на імідж партії...»
І ось тепер, коли проєкт з «Північним потоком 2» зайшов у глухий кут, Шредер взявся за Крим. Причому рівень його висловлювань, на жаль, як визначили вже політологи-спеціалісти з Німеччини, не відповідає рівневі колишнього канцлера.
По-перше, ніколи не говори ніколи, бо з плином часу все ж відбуваються такі події, на які ніхто тне сподівався. Герхард Шредер свого часу, як і багато інших політиків, мабуть, вважав, що СССР ніколи не розпадеться. Але це сталося. Тому говорити, що ніколи жоден президент Росії не поверне Україні Крим — для цього треба бути Шредером. Бо як свідчить історія, практично всі анексовані території вже повернуті на старе місце. Для Шредера, очевидно, буде близьким і зрозумілим прикладом повернення Судетів та Австрії. Теж свого часу багато думали, що це «сакральна територія» та «рідна гавань». Але виявилось, що і з «чужих гаваней» та «сакральних територій» можна повернутися.
По-друге, санкції вже багато подіяли, і ним людство багато чого добилося. Путін притих, вести далі війну нізащо і ніяк, і він фактично вичікує, бо зв’язаний по руках і ногах. Політики світу це бачать, а тому санкції продовжуються.
По-третє, Шредерівське пояснення «припустимо, що Україна дійсно вступила б в НАТО, як того хотіли американці. Тоді б Севастополь, один з найважливіших військових портів Росії, виявився б на території західного Альянсу», насправді нічого не пояснює. Володимир Путін сам, як пам’ятають історики, найперше, що зробив після того, як зайняв крісло президента Росії заявив про своє бажання, щоб Росія вступила до НАТО. Допустимо, що це б сталося, то яка ж тоді різниця, чи був би Севастополь на території Альянсу, якщо Путін сам цього хотів.
По-четверте, маячня про створення в Севастополі «бази НАТО» ні про що не говорить і нічого не доводить. Якби в США було таке прагнення, то ніякому американському президенту ніщо не заважало вже давно б створити базу НАТО в Одесі, наприклад. А оскільки цього нема — то це значить, що нема в політиків такого бажання, і не треба маніпулювати. Разом з тим, всі вірять, навіть у Москві, просто намагаються цьому якомога довше завадити, що Україна рано чи пізно вступить в НАТО. І тут виникає питання. А Росії що до цього? Ну вступила Україна до НАТО, ну не може тепер Росія здійснювати свої агресії на її території, але ж це стане на користь самій Росії — бо Москва не буде витрачати стільки грошей на війни по всьому світу, на смертоносне озброєння, а буде будувати в себе дороги там в Сибіру і в Нечорноземній зоні, буде підвищувати росіянам зарплати та пенсії, виділяти більше грошей на науку, на освіту, на медицину.
Отже, виходить, що всупереч думці Шредера, від сьогодні, послухавши його, рядові росіяни повинні б вийти на демонстрації та пікети з лозунгами «НАТО, негайно прийми Україну до свого складу!», «НАТО — блок благополуччя Росії та її громадян!» тощо. Ось як реально слід сприймати вислови пана Шредера, а не так, як він сам їх сприймає...
З іншого боку «шредеризація» Європи — це не просто «невинна гра» політиків. Як вважає, наприклад, глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров, всі події, що відбуваються останнім часом, зокрема арешт Навального після повернення в Москву, анексія Криму, мілітаризація всього Чорноморсько-Середземноморського регіону, тощо — стали можливими через те, що світова спільнота поблажливо дивиться на витівки Путіна, часто веде дискусії там, де треба діяти, щоб запобігти порушенню прав людини і територіальної цілісності держав. Зокрема Рефат Чубаров вказує у своєму Фейсбуку, що «Вітаючи будь-які зусилля, спрямовані на захист прав громадянина РФ Олексія Навального, в тому числі на усунення погроз його життю та здоров’ю, що виходять від російської влади, одночасно вважаю важливим зазначити, що гоніння путінського режиму проти російських опозиційних політиків і безпрецедентне обмеження прав і свобод людини в Російської Федерації, є прямим наслідком безкарності політичного та військового керівництва РФ за розв’язану ним війну проти України, яка привела до незаконної окупації Криму і окремих районів Донецької та Луганської областей, вбивства понад 13 тисяч і пораненню 27 тисяч осіб. Не сумніваюся в тому, що кожен відповідальний політик, який представляє міжнародну організацію або парламент своєї країни, не може не усвідомлювати рівень загрози з боку РФ, що нависла над світом в цілому, і над його країною, зокрема. Хочете уникнути прямої російської агресії проти своїх країн і народів? Перш за все, допоможіть Україні звільніти окуповані РФ території та відновити свою територіальну цілісність в межах міжнародно-визнаних кордонів, включаючи Крим. По друге, зважитесь нарешті на введення ембарго на російські енергоносії, що змусить Росію повернутися в рамки міжнародного права. Звичайно, введення ембарго на російські нафту і газ вдарить по економіці і ваших країн. Але хіба ці витрати можна порівняти з наслідками глобальної катастрофи, що може вибухнути в результаті імперських амбіцій біснуватого правителя Кремля? Прагнете захистити Олексія Навального та інших російських опозиціонерів від репресій і гонінь Кремля? — Хіба ж не справедливо це буде робити разом з примушенням Кремля звільнити 129 кримських політв’язнів, з яких 93 — кримські татари, а також сотень заручників, які утримуються бандитами, контрольованими ФСБ Росії, в катівнях ОРДЛО? А як інакше?»
Одним словом, Європі зараз дуже потрібна прискорена «антишредеризація». І це може стати новим проривом європейської спільноти до дотримання прав людини та вимог міжнародного права.
