У першу чергу Зеленському варто було б побоюватися себе
«05-11.06.2020»
У такі дні, як цей, мені дуже б хотілося, щоб кремлівська казка про «зовнішнє управління Україною» виявилася правдою і в кабінеті на Банковій суворим командним голосом задзвонив телефон: «Алло, це Вашингтонський/Берлінський (потрібне підкреслити) обком говорить. Вово, ти там що, зовсім берега поплутав?» Або м’якіше, ближче до рівня розвитку адресата: «Не піднімай із землі в рот, не призначай на посаду цю... бяку». На жаль, життя однаково далеке що від казкових, що від пропагандистських канонів, і нинішній українській владі що далі, то більше плювати на дипломатичні зауваження на їхню адресу європейських і союзників України з-за океану, на колективні листи послів, на урочисто дані МВФ обіцянки (про народ не казатимемо для зрозумілості). Навпаки, на Банковій і Грушевського зараз панує ейфорія. — Змушений віддати належне, їм вдалося те, що навіть Гройсману виявилося не до снаги. Їм пощастило обдурити МВФ, перший транш обіцяний уже в четвер, і ця насправді зовсім недовга відстрочка перед, здавалася, такою близькою прірвою, як їм здається, прийшла назавжди: зараз вдалося, то й завтра якось викрутимося.
Тим часом ринку землі досі немає (в нинішніх політичних обставинах «через рік» перекладається як «коли рак на горі свисне»). Подібно сім’ям деяких топ-чиновників, «слуги народу» розіграли з одіозним олігархом Коломойським на публіку нібито сварку і нібито розлучення. І поки непричетні роздають один одному медалі за буцімто віджатий у олігарха актив, що втратив його трудом свою цінність, той підраховує багатомільярдні бариші й розмірковує, одразу чи трохи пізніше відібрати назад за борги «Центроенерго», що нібито «повернулося у власність держави. А наскрізь прогнилі суди — байдуже є чи ні начебто ухвалений під тиском МВФ т.з. «антиколомойський закон» — за сприяння Мін’юсту так само грають з Коломойським-Суркісами в піддавки, в яких на кону не лише багатомільярдні активи націоналізованого й відродженого з руїн зруйнованого ними дотла найбільшого в країні банку, а й реальний тюремний термін для людей, які врятували чотири роки тому фінансову систему країни.
Що ж, два мільярди доларів траншу, це багато чи мало? Хоч би там що собі уявляли ці люди, це ніщо — якщо врахувати тут же виділені в якості компенсації моральних втрат два з половиною мільярди для Міністерства внутрішніх справ імені Авакова, що не вилазить зі скандалів, або корупціонера у другому поколінні Миколи Яринича, який виграв нібито «конкурс» на посаду голови Національної служби здоров’я (а там на кону 86 мільярдів гривень до кінця року)... Що не стаття витрат, то вже зайнята талановитим господарником корупційна діра і Президент, який відмовляється чути про крадіжки в найближчому оточенні: ой, «Степанов не міг цього зробити!» Як думаєте, через скільки тижнів/днів МВФ зрозуміє що його обдурили? Чи є найменша надія хоча б на запланований через три місяці другий транш, якщо «слуги» забули про більшу частину обіцянок ще до надходження коштів на рахунок за першим? І де вони шукатимуть гроші, коли вже за кілька тижнів ці два мільярди неминуче витечуть крізь їхні діряві пальці?
Ну, й щоб спалити останню дощечку моста до порятунку, негайно після рішення про виділення коштів від МВФ і ЄС (там іще близько півмільярда) оголошення підозри екс-президентові Петру Порошенку, від політичного переслідування якого їх начебто застерігали і лідери країн-союзників, і кілька разів посли. Підозри у справі, яку навіть сам Андрій Портнов, який ініціював проти Порошенка десятки висмоктаних з пальця справ, назвав найнадуманішою й найбезперспективнішою з усіх наявних. Хоча, здавалося б, це треба було постаратися на тлі скандальної справи з обшуком музею і нібито незаконним ввезенням Порошенком картин. Ні, правда, я добре розумію досаду Портнова. — Не корупція Порошенка, про яку роками кричали всі ЗМІ й за яку на минулих виборах обіцяли «посадки». Ніби спеціально вибрані найбезперспективніші справи, ніби спеціально напоказ, закріпивши їх для пам’яті спеціально знятими відео, припустилися всіх можливих і неможливих процесуальних порушень. — Це щоб, якщо не в Україні, то напевно зганьбитися в Європейському суді?
І ось що найнезрозуміліше, якщо 2010-го Тимошенко дійсно була для режиму Януковича реальною загрозою, у Порошенка поборотися із Зеленським за президентське крісло шансів немає ні сьогодні, ні в майбутньому. Навпаки, з огляду на його створений чималими зусиллями всіх причетних (і їм самим теж) антирейтинг, Порошенко найзручніший для Зеленського лідер опозиції. А позбавлення його депутатського мандата й тюремне ув’язнення, як і з терміном Тимошенко 2011-го, розчистить шлях новому політичному лідерові, який має цілком реальні перспективи поборотися за владу. І ось тільки заради боротьби з тінями, заради банального бажання маленького чоловічка, який опинився волею випадку в великому кабінеті, помститися за глузування на зло всім ворогам зрубаю сук, на якому сиджу?
Усі офіси простих рішень і швидких результатів люблять і прості пояснення. Ось як з «зовнішнім управлінням України», з якого ми почали. Найлегше було пояснити розгромну поразку Порошенка підступами Путіна (втім, і мстивими олігархами тут теж усе не поясниш), Майдан — «розробленою Держдепом технологією кольорових революцій». І правда, хто пам’ятає «тритушок» на сцені Майдану, ні за що б не повірив, що його організували Кличко, Тягнибок і Яценюк. Хоча насправді, і в так само важко зізнатися і їхнім прихильникам, і їм самим, головними ковалями падіння Януковича, поразки Порошенка були вони самі. Тож Зеленському у першу чергу варто було б побоюватися зовсім не Порошенка, а тверезо подивитися на дії свого оточення й на мотиви, які рухають до прірви його самого.
