У стані, близькому до паніки
Новорічні свята для дуже багатьох у Росії з можновладців та наближених до них були зовсім не радісними. Повною мірою до них застосовні слова турецького поета Джана Юджеля:
Кепські вісті приносить поголос,
Наслухаєшся - тріщить голова.
Погані новини прийшли в трьох боків. У Сирії після переможних реляцій про повну й остаточну перемогу над противником повністю розбитий і знищений він здійснив мінометний обстріл російської авіабази Хмеймім. Поки в російському міністерстві оборони після рясного вживання ігристих і більш міцних напоїв терміново придумували спростування і повністю заплуталися, розбиті і знищені зробили ще одну атаку на авіабазу цього разу саморобними дронами.
Все це, по-перше, завдало істотної матеріальної шкоди, по-друге, розвінчало легенду про так звану перемогу. Виявилося, що асадівське воїнство не в змозі забезпечити безпеку авіабази і взагалі не відомо, що вони взагалі можуть забезпечити.
Результат перемоги виявляється явно невтішним. Як написав на сайті Газета.ru надзвичайний і повноважний посол, віце-президент Російської ради з міжнародних справ, старший науковий співробітник Інституту сходознавства Російської академії наук Олександр Аксеньонок, завершення операції в Сирії не означає кінця конфлікту. І винен у цьому, на думку експерта, значною мірою Дамаск, «де панують переможні настрої і робляться заяви з позиції сили не тільки на адресу партнерів з переговорів, а й керівників інших держав..., а також курдських підрозділів, які зробили чималий внесок у розгром ІД».
Москва в сирійській авантюрі вкотре постала виявилася перед складною дилемою. Або дійсно йти з ризиком втрати начебто завойованого, або вводити більш серйозний контингент і тоді воювати не тільки в повітрі, але і на землі. Піти просто так неможливо навіть з суто психологічних причин. Це зараз Путін не може зробити при всьому бажанні, якого поки немає. Та й генерали не дозволять.
Виникає перспектива якщо не в'єтнамського, то вже точно афганського повторення, які відомо чим закінчилися.
І тут переходимо до наступної поганої, якщо не сказати більше, новини. Цього разу чорний лебідь прилетів звідти, звідки його найменше очікували - з Ірану. Масові протести, що охопили понад 1200 міст і сіл, виявилися настільки несподіваними, що в Москві кілька днів при післясвятковому головному болі ніяк не могли зрозуміти, що там відбувається і як на це реагувати. Звідси повне мовчання записних балакучих голів, які зазвичай таврують всіх і вся. Потім, коли протести начебто пішли на спад, у Білокам'яній якось оговталися і навіть почали співати давно відому пісеньку про іноземне втручання.
Однак недовго. Нісенітність такого підходу стала настільки явною, що заговорили про помилки та проблеми у керівництва Ірану. Тут взагалі нічого не ясно. Насамперед політичний характер протестів. У них звучали часто суперечливі гасла, і залишилося поки не дуже зрозуміло, що взагалі протестувальники хотіли, крім зниження цін і повернення пільг, скасування режиму «суворої економії».
Незважаючи на відносну масовість і широке географічне охоплення протестів, набагато небезпечніше очевидний внутрішньоелітний розкол. У демократичній державі з чітким поділом і збалансованістю гілок влади, з сильною пресою і розвиненим громадянським суспільством розкол еліт ніяк не загрожує внутрішній стабільності. Навіть у разі масових виступів. Згадаймо рух Occupy Wall Street - Захопіть Волл-стріт. Він був досить масовим, проходив у декількох великих містах, але жодної загрози дестабілізації не ніс. У нинішніх США вже на що зримий внутрішньоелітний і навіть суспільний розкол, але нічого, жива й здорова Америка.
Інша справа авторитарний і теократичний Іран. Внутрішня боротьба еліт проходить у досить гострій формі і виливається не просто в масові протести, а несе елементи збройної боротьби. І це перманентна небезпека, яка з кожним днем тільки наростатиме.
Іранська влада може на якийсь час перевести подих, але всі розуміють, що громадська температура продовжує підвищуватися і будь-якої миті народне невдоволення знову виллється на вулиці і площі.
Щось треба змінювати. Передовсім у зовнішній політиці. Іранська держава не в змозі нести і далі непосильний тягар зарубіжних військових авантюр і роздутих ядерно-ракетних витрат. Так чи інакше, але чимось доведеться пожертвувати. Москву дуже цікавить: чим саме. Поки відповіді немає.
Питання не таке просте. Тегеран серйозно загруз не тільки в Сирії і Ємені, але також у підтримці Хезболли, а значить - у Лівані, фінансуванні Хамас у Секторі Гази. Така конструкція вкрай нестійка, і будь-яке, навіть відносно невелике, відсторонення або зменшення фінансування може призвести до того, що нинішні клієнти почнуть шукати інших господарів. Для Хамас це не в перший раз, а ось для Хезболли може означати політичну і військову смерть.
У Сирії ще гірше. Варто зменшити іранський контингент там, як весь асадівський режим одразу ж посиплеться під ударами не тільки опозиціонерів, але й загонів туркоманів, підтримуваних Туреччиною, і курдів, озброюваних США і якоюсь мірою Росією.
Все це означатиме дуже тяжку військово-дипломатичну поразку іранського режиму і повну зміну ситуації на Близькому і Середньому Сході. Обов'язково це відгукнеться на Південному Кавказі та Центральній Азії. Саме тому голова болить не тільки у тегеранських аятол, а також у Москві. Там просто не знають, як будувати політику не тільки в перспективі, але навіть на найближчий час.
І, нарешті, найстрашніший і такий, що поки не вилетів, чорний лебідь - доповідь конгресу американських спецслужб, держдепартаменту і міністерства фінансів. Ось вже що зіпсувало свято дуже багатьом у Росії, так очікування неминучого.
У Першопрестольній - це найважливіша і животрепетна тема. Від Москви до самих до околиць, з південних гір до північних морів ширяться чутки одна страшніша за іншу. З Вашингтона і Нью-Йорка передають, що чорний список тих, на кого будуть накладені санкції, вже складається з 50 тисяч прізвищ. І начебто до нього внесуть просто багатих людей разом з братами, дружинами, дітьми, тещами та іншими родичами. Погрожують не тільки візовими заборонами, але й арештом рахунків, нерухомості і навчанням з проживанням дітей. Тут не обійдеться простим переписуванням власності на дружину і найближчих родичів, всі опиняться під санкціями. І торкнеться це не тільки США, але також і третіх країн, у яких фігурант списку спробує здійснити операції в доларах. Перехід до іншої валюти не рятує, оскільки ніхто не захоче мати справу з фінансово прокаженими і затівати гру з американським міністерством фінансів.
Логіка укладачів проскрипційних списків дуже проста. Оскільки в Росії просто заробити гроші неможливо, то кожна багата людина так чи інакше пов'язана з режимом і тому повинна потрапити в них.
Наскільки правильна така логіка - зовсім інше питання. Серйозні люди в Росії, і не тільки в столиці, чудово розуміють, що тут, як говорили в КДБ, рубль вхід, але два - вихід. Найголовніше, що немає жодних інструментів, щоб оскаржити таке рішення. Якщо взагалі такий список буде опублікований. Про потрапляння під проскрипції можна дізнатися тільки за фактом невидачі візи, затримки транзакцій або арешту нерухомості і банківських рахунків.
Все це визначає настрій, близький до паніки, у російської ділової еліти і вищого чиновництва. І тут можливі такі варіанти.
Перший. Затиснути серце, погасити розум і згуртуватися навколо Путіна в надії посилити протистояння і пройти по тонкій межі можливого військового зіткнення. Раптом Вашингтон злякається, а ще швидше Європа і Захід здасть назад. Це малоймовірно, виходячи з результатів Карибської, Берлінської і Близькосхідної криз.
Другий. Зачаїтися і зайняти позицію пасивного опору. Інвестицій не робити, за можливості згортати активну діяльність і будь-якими шляхами без аласу створювати режиму внутрішні проблеми. Одночасно готувати транзит влади, за можливості верхівковий, без штурмів і масових виступів. Складна економічна і фінансова ситуація начебто сприяє, а також загроза репресій робить цей варіант цілком можливим.
Третій. Як продовження попереднього. Дочекатися прояснення ситуації з американськими санкціями і в разі найменшої можливості почати виведення капіталу легальним способом за кордон. Поки є можливість. У разі подальшого погіршення економічного становища режим Путіна може це заборонити. Потім перейти до другого варіанту або емігрувати в Таїланд або на Карибські острови в очікуванні кращих часів.
Яким шляхом піде Росія, зараз сказати важко, занадто багато суперечливих і неявних факторів. Проте зрозуміло одне: російська еліта завмерла у стані, близькому до паніки. І це найбільша загроза для Путіна і його оточення.
