Україна, реформи, революція
Діагноз професорки Діан Френсіс
«В США огласили ультиматум Порошенко и пригрозили новым Майданом» - «Американские атлантисты разработали для Украины план третьего Майдана» - «Атлантический совет» устал…» - «Специалисты США прогнозируют третий майдан в Украине» - «Atlantic Council: В вооруженной до зубов Украине назревает третий Майдан» - «Американцы начали готовить почву под новый Майдан и свержение Порошенко» - «В США предрекли Украине третий Майдан: все вооружены до зубов» - «США пригрозили Украине новым майданом» - «Запад пошел в атаку на украинские власти» - «Здравствуй, Киев, Новый год: укрощение туземных царьков» - В США готовят последний «майдан» для Украины – «Украину вновь отмайданят».
І ще сотні варіацій заголовків такого ж штибу наповнили й переповнили у ці дні як друковані видання у РФ, так і російський сегмент Інтернету. Вони фігурують навіть на деяких «українських» сайтах (на тих, де стоїть очевидне тавро made in Russia чи просто Lubyanka Ink). Таку бурхливу реакцію у них викликала стаття «Цього разу буде зовсім, зовсім інакше» (This Time It Will Be Very, Very Different), опублікована 8 січня професоркою Діан Френсіс, старшою дослідницею Євразійського Центру Атлантичної Ради на сайті цієї громадської організації. Стаття, слід сказати, справді цікава та ґрунтовна, разюче відмінна від сповнених пустопорожніх загальників текстів численних західних аналітиків, які пишуть про Україну, нерідко жодного разу в ній не побувавши та беручи відомості з московських мас-медіа найнижчого ґатунку.
Що ж такого написала американсько-канадська авторка десяти аналітичних книг і сотень публіцистичних статей і науково-популярних розвідок? Як на мене, речі самозрозумілі, але досі ніким на Заході публічно не артикульовані: про чинну київську владу й особисто президента Порошенка, про загальну ситуацію в Україні, про олігархічну економіку та корумповані еліти, про відкочування назад на шляху реформ і про високу ймовірність нових масових протестів, якщо можновладці України й надалі згортатимуть демократію та будуватимуть автократичний режим. На її думку, нова влада після скинення Януковича, який узурпував владу та фактично знищив українське військо, певний час інша шляхом украй потрібних перетворень, але нині зупинилася, ба більше, рушила у зворотному напрямі. «Як і в добу Януковича, в країні відсутнє верховенство закону, немає парламентської підзвітності, немає ефективного переслідування корумпованих чиновників або навіть Януковича, який украв мільярди», - пише Френсіс. – Умови схожі на ті, що призвели до вуличних революцій у 2004 и 2014 роках; чиновники говорять, що повторення таких подій неприпустиме, оскільки це призведе до нестабільності та відновлення російської агресії. Але у разі, якщо українці будуть вимушені вийти на вулиці знову, цього разу все буде зовсім інакше».
Чому зовсім інакше? Діан Френсіс наводить низку основних підстав для такої оцінки, і головна з них – наявність однієї з найбільших у Європі, перевіреної в боях армії (а також Нацгвардії та прикордонних формувань), що з тилу підкріплена численними волонтерськими організаціями і тисячами ветеранів-патріотів. Крім того, в Україні вже існує потенційно сильна управлінська інфраструктура, що складається із чесних парламентаріїв, менеджерів і місцевих лідерів, бізнесменів, юристів, політичних і громадських активістів. Велике значення матиме й озброєння українського війська протитанковими ракетами Javelin й іншим західним летальним озброєнням, що дозволить істотно посилити Збройні Сили. «Це не тільки нейтралізує Росію, а й лежатиме в основі будь-якої майбутньої вуличної революції, якщо нинішній режим відмовиться повністю реформувати країну до виборів 2019 року», - пише Френсіс. А наявність вже існуючих груп технократів-управлінців дасть змогу ефективно й швидко змінити владні інституції: «Ще одна відмінність, яка повинна проявитися в результаті виборів або іншим чином, полягає в тому, що Україна не порине у хаос, як це сталося у 2014 році».
Хоча Петро Порошенко та його команда наразі ще мають шанс гідно піти, завершивши покладене на них історією завдання з реформування України. Та за всіх обставин «час Порошенка збігає»; питання тільки в тому, яким чином будуть проведені зміни – чи шляхом виборів, чи шляхом вуличної революції. На думку дослідниці, «трагічно, що попри західні мільярди для боротьби з Росією та корупцією, наразі єдиною "опозиційною партією", яка не була заплямована криміналізованою олігархією України, повинні будуть стати її відповідальні громадянами, зібрані на своїх вулицях». Водночас у разі вуличної революції, резюмує професорка Френсіс, «маючи військовий оплот проти Росії, українці, нарешті, отримають шанс скинути свої одіозні еліти».
Чим, як на мене, прикметна ця стаття, яка вже набула чималий розголос на Заході? Не тільки тим, що речі названі їхніми власними іменами, а й тим, що професорці Діан Френсіс не притаманна сакралізація виборів як таких; для неї демократія – це здатність відповідальних громадян, тобто демосу, рішуче діяти у справі захисту країни від внутрішніх і зовнішніх небезпек, ставлячи на місце як криміналізовану олігархію, так і розкладених подачками охлос. Крім того, авторка не ототожнює, як це притаманно більшості західних експертів, владу України та країну Україна, вбачаючи між ними принципову відмінність. І ще одне: зверніть увагу на твердження, що «Україна не порине у хаос» після змін, які відбудуться «в результаті виборів або іншим чином»…
Утім, стаття Діан Френсіс, її ідеї і висновки вимагають не побіжного викладу й аналізу, а більш розгорнутого обговорення, й автор цих рядків має намір присвятити цим ідеям щонайменше ще один текст. Тут же варто повернутися до реакції абсолютної більшості російських медіа на статтю «Цього разу буде зовсім, зовсім інакше». Реакція ця засвідчує не лише неототалітарні засади нинішньої російської журналістики, яка приватну думку експерта однієї з громадських організацій (хоча і кваліфікованого експерта та авторитетної організації) видає за позицію уряду США чи принаймні всієї американської політичної еліти. Це в російському сегменті Інтернету такий ґрунтовний текст аналітичний текст не міг би з’явитися без санкції Кремля та Луб’янки (а якби раптом і з’явився, то відповідний сайт був би негайно оголошений «екстремістським» і заблокований, як-от «Грани.Ру» чи «Каспаров.Ru»). Але, схоже, російські редактори й видавці ототожнюють Атлантичну Раду з якимось «американським політбюро», а її сайт – із газетою «Правда»… Ба більше: у російських медіа читаємо, наче Штати вже «готують третій Майдан і скинення Порошенка». Проте у статті Френсіс немає ані слова про «третій Майдан», там двічі згадується Євромайдан 2014 року; і про скинення Петра Порошенка особисто немає ані слова, йдеться про «скинення одіозних еліт».
Ну, а про відверто хамську тотальність значної частини відповідних текстів у російських мас-медіа навряд чи варто говорити окремо: там усе, як завжди…
Невже й після цього керівники журналістських організацій України вперто наполягатимуть на справедливості свого засадничого принципу у взаєминах з офіційною російською журналістикою: «Дві країни – одна професія»? Чи, може, у цієї публіки і в Москві, і в Києві справді одна професія, яка полягає в обслуговуванні тих, хто платить гроші? Втім, схоже, теза Діан Френсіс щодо «скинення одіозних еліт» вочевидь торкається й цієї вітчизняної публіки…
