Україну схиляють до капітуляції
22 квітня, у День Землі, українців змушували перейматися не самими тільки екологічними проблемами. Спершу глава МЗС РФ Сергій Лавров розповів в ефірі кількох російських радіостанцій, що повинна (саме повинна!) робити Україна. По-перше, вона мусить бути «дружньою» і по відношенню до Росії, і по відношенню до Європи. По-друге, потрібно «зберегти Україну нейтральною, насамперед, нейтральною у військово-політичному сенсі». По-третє, заявив Лавров, Українську державу слід федералізувати: «Україна може існувати тільки як держава, яка визнає різноманіття регіонів та культур, що її складають… Для цього треба відмовитися від впертості щодо обов’язкового збереження унітарної України, про що знову заявляють і президент Порошенко, і міністри уряду України. Відмовитися від того, що вони називають українізацією».
Іншими словами, не має значення, що 9/10 українців не хоче федералізації, що де-факто з моменту російської агресії нейтральний статус України, який проголосив режим Януковича, грубо порушений Москвою, що сама Росія тільки на словах залишається федерацією, ставши за Путіна централізованою деспотією, що українізація – це очищення людських мізків і міських та сільських вулиць від імперсько-колоніального мотлоху… Росія сказала – ні! А якщо ви не зробите того, що від вас вимагають у Москві, Україна просто не зможе існувати, запам’ятали?
Цього ж дня сайт Радіо «Свобода» інформував, що група науковців із різних країн світу закликала президента України Петра Порошенка і голову Верховної Ради Володимира Гройсмана не підписувати закони про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті і про засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів, які у мас-медіа коротко звуться «законами про декомунізацію». «Їхній зміст і дух суперечить одному з найбільш фундаментальних політичних прав – праву на свободу слова. Їхнє ухвалення викличе серйозні питання щодо відданості України принципам Ради Європи та ОБСЄ, а також ряду договорів та офіційних декларацій, підписаних Україною від часу відновлення незалежності в 1991 році», – стверджують підписанти, серед яких не лише західні і російські науковці, а й українські дослідники, що працюють за кордоном. Вони підкреслюють, що визнання кримінальним злочином заперечення законності боротьби за незалежність України у ХХ столітті унеможливить дискусію з приводу історичної ролі ОУН та УПА, яку ці вчені не вважають однозначною. Ба більше: «благородний намір, загальне засудження всього радянського періоду як одного з окупаційних для України матиме несправедливі й безглузді наслідки… Складні і суперечливі питання повинні залишатися предметом обговорення».
Іншими словами, де-факто зміст цього відкритого листа із закликом до глави Української держави і до голови парламенту фактично збігається зі змістом заяви глави МЗС РФ: припинити українізацію (бо декомунізація і є передусім українізацією), поставити нарівні демократичний і тоталітарний дискурси у вигляді «обговорення суперечливих питань», зберегти розмаїття культурних кодів, включно з радянським, тобто – розпорошити Україну і зробити її недієздатною у війні з російським агресором. Звичайно, підписанти скажуть, що у них були зовсім інші наміри, але реальний зміст документа саме такий.
Дивує, що листа цього підписали науковці, в тому числі деякі імениті, які мали б розуміти: за чинних обставин відмова президента підписати «закони про декомунізації» мала б головним наслідком капітуляцію перед Росією, яка офіційно вже встигла ці закони засудити. Інші негативні наслідки теж легко прогнозувати: руйнацію урядової коаліції, провал реформ, деморалізацію армії та виступи проти президента сотень тисяч активних прихильників ідей Майдану, частина яких зараз зі зброєю в руках захищає Україну на сході. А ще – різку активізацію «п’ятої колони» та російської агентури напередодні 9 травня, що неминуче потягне за собою криваві інциденти…
Так, у цих законах є недоліки і деякі нечітко прописані положення, але за чинних обставин відмова від них – це однозначна спроба «умиротворення» агресора. Кому, як не західним науковцям, знати, до чого призвела політика «умиротворення» Заходом агресивних режимів у 1930-х роках? Причому тоді «умиротворювали» не тільки Гітлера з Муссоліні, а й Сталіна: СРСР був прийнятий до Ліги Націй, йому продавали новітні військові технології…
Але годі. Краще я наведу ще одне повідомлення, яке так само надійшло у День Землі. Справа в тому, що 21-22 квітня в Ізраїлі відзначають День пам’яті загиблих у війнах і жертв терактів. Церемоніал, зокрема, передбачає двохвилинну траурну сирену по всій країні. Так от, поліція міста Ейлат затримала трьох іноземних робітників, які під час цієї сирени вигукували з вікна будинку, де вони мешкали, гасло: «Аллах Акбар». А у місті Бейт-Шемеш місцеві представники однієї з радикально-ультраконсервативних течій юдаїзму – сікарії – вивісили на своїх будинках палестинські прапори. Знов-таки, втрутилася поліція. Ось так прифронтова держава (до речі, єдина стабільна демократія Близького Сходу) розглядає у певних випадках питання свободи слова та свободи публічного вираження особистої ідейної позиції.
До речі: в Ізраїлі не допускають до виборів політичні сили, якщо їхні офіційно заявлені або латентні цілі включають в себе заперечення права Ізраїлю на існування в якості держави єврейського народу; заперечення демократичного характеру Держави Ізраїль; підбурювання до расизму. За логікою науковців-підписантів відкритого листа, така політика давно мала би призвести до розколу Ізраїлю і його занепаду, але реальність протилежна…
КОМЕНТАР
«ЖОДНА ПОВАЖАЮЧА СЕБЕ КРАЇНА НЕ МАЄ ПРАВА ВСЕРЙОЗ СПРИЙМАТИ ПОГРОЗИ І ЗАКЛИКИ ЛАВРОВА»
Юрій ЩЕРБАК, письменник, дипломат, публіцист:
- Лавров поводить себе як типовий тупий імперіаліст, який намагається у ХХІ столітті незалежній державі нав’язувати свою думку, своє бачення внутрішнього розвитку іншої країни, тим паче, такого елементу як Конституція. Він влазить своїми далеко не дипломатичними заявами в ті справи і сфери, в які не має права влазити. Він – перехідна постать. У Москві ходять чутки, що Лавров не користується впливом і не допущений до вузького путінського кола, але відпрацьовує свою роль «Пана Ні» з більш жорстоким обличчям, аніж було у Громико (Андрій Громико – міністр закордонних справ СРСР – Ред.).
Жодна поважаюча себе країна не може і не має права всерйоз сприймати погрози і заклики Лаврова. По-друге, у росіян виникає велика логічна суперечність між постулатом Путіна, що росіяни й українці – один народ. У той же час, нав’язується думка про зовсім різні народи і національні різноманіття. Нехай вони звернуть увагу на Росію та її структуру, яка є дійсно багатонаціональною. Хай вони там вирішують свої проблеми.
Україна, якщо вона не хоче повного розпаду, залишатиметься унітарною державою. При цьому, Україна враховує і буде враховувати свою різноманітність. Але найголовніше, вже існує українська політична нація, до якої входять і етнічні росіяни, і етнічні російськомовні українці… Ми бачимо це по тому, хто захищає Україну, бореться і помирає за незалежність нашої держави. Ніякі спроби протиставити два народи, ніякі заяви про те, що тут ніби гноблять росіян, не пройдуть. Етнічні росіяни у нас є в уряді, а також на інших посадах. Проблема в іншому: чи поважають ці люди Україну і чи вважають, що вона повинна бути незалежною? Якщо так, то це абсолютно нормальні українські громадяни і немає різниці, якою мовою вони говорять і якого вони походження. Якщо вони вважають, що Україна повинна належати до імперії, то незалежно від їхнього походження, вони – зрадники.
Заяви Лаврова суперечать і принципам дипломатії, які опрацьовані впродовж віків, і принципам ООН щодо невтручання у внутрішні справи інших держав. Такі погляди треба викривати і говорити про них.
