Умиротворення чи шахрайство?
Президент Росії Володимир Путін, виступаючи на підсумковій пленарній сесії XVI засідання Міжнародного дискусійного клубу «Валдай» у Сочі, вперше знайшов добрі слова про Україну і її президента. І це насправді дуже тривожно. Про президента Володимира Зеленського та його намір слідувати «формулі Штайнмаєра» Путін сказав буквально наступне: «Я думаю, що він щиро хоче це зробити, це його щире переконання, прагнення, принаймні. Чи зможе він це зробити, чи зможе він протистояти тим, хто проти цього процесу, мені зараз важко сказати». По-справжньому розумного політика така похвала з боку президента тієї країни, яка веде проти твоєї країни ось уже п'ять років неоголошену війну, повинна щонайменше насторожити.
Дальше більше. Путін заявив, що запит українського суспільства на розв’язання ситуації на Донбасі очевидний і що Зеленський виграв вибори насамперед саме на його основі, оскільки «люди чекають розв’язання цього питання». Ну, тут Володимир Володимирович за своїм звичаєм трохи перебільшив. Насправді Зеленський виграв вибори все-таки передовсім на гаслах боротьби з корупцією, оскільки його попередник на президентському посту дійсно зробив дуже мало для боротьби з нею. А потім пішла зовсім вже революційна заява Путіна про те, що це неправильно - виставляти Україну й українців у невигідному світлі на деяких російських федеральних телеканалах. Щоправда, президент Росії лицемірно обмовився при цьому: «Якщо такий підхід дійсно практикується». Неначе Володимир Володимирович не знає, що за його власною командою практикується, ще й як! І не на деяких, а на абсолютно всіх федеральних каналах, та й на місцевих теж.
Відповідаючи на заздалегідь заготовлене питання, чи є необхідність поміняти редакційну політику щодо України на деяких російських федеральних телеканалах, які, мовляв, на думку громадян країни, виставляють Україну в не дуже вигідному світлі, президент Росії безсоромно заявив: «Як не видасться дивним, навіть державні [російські телевізійні] канали ведуть незалежну редакційну політику. Якщо вони, як ви сказали, виставляють Україну в невигідному світлі, якщо це так, я з вами згоден, то це неправильно. Ми не повинні виставляти нашого найближчого сусіда і братський народ в якомусь невигідному світлі. Може йтися про політику чинної влади, але ніяк не про країну, ніяк не про народ». Ну, щодо незалежності Соловйова, Кисельова та пригожинських тролів Володимир Володимирович справді потішив. Думаю, навіть Соловйову з Кисельовим і Скабєєвій із Шейніним смішно стало.
І ще Путін лицемірно додав, що, якщо подача інформації про Україну на російському телебаченні трактується як невигідна, «значить чогось не вистачає в наших програмах». Адже всього днем раніше, виступаючи на пленарному засіданні форуму «Російський енергетичний тиждень», російський президент не втратив нагоди ще раз познущатися з України: «Україна, коли перебувала разом із Росією в складі Радянського Союзу, була високотехнологічною, промисловою республікою. Вона втратила статус розвиненої промислової держави. Я навіть не знаю, що там залишилося. Суднобудування немає, авіації немає, ракетобудування практично закінчило своє існування. Усе. Це важка спадщина». Зрозуміло, він жодним словом не обмовився про роль російської агресії в деіндустріалізації України.
Якщо сказане Путіним на Валдайській форумі - це не проста фігура мови, то найближчими днями ми, ймовірно, будемо спостерігати справді революційні зміни в російських політичних ток-шоу. Про Україну в них стануть говорити в рази менше, і ті ж Кисельови, Соловйови та інші пропагандисти різко змінять тон. Буде заборонена пряма критика Зеленського і членів його адміністрації. Навпаки, навіть хвалитимуть за мужність, реалізм, прагнення налагодити діалог між двома братніми народами. А критикуватимуть тільки його опонентів, як і раніше називаючи їх екстремістами, бандерівцями і фашистами, які тільки й мріють про те, як би випити кров невинних немовлят Донбасу і Криму. В інформаційних же програмах російських телеканалів з'являться позитивні матеріали про Україну та українців. Які у них чудові пісні і танці, яка гарна природа тощо.
Якщо подібна перебудова у висвітленні української тематики на російському телебаченні справді станеться, найбільше це нагадуватиме кардинальну перебудову в роботі радянських ЗМІ, яка відбулася після підписання пакту Молотов - Ріббентропа й укладення радянсько-німецького договору про дружбу і кордон, у короткий період радянсько-нацистської дружби. Тоді радянські газети друкували зворушливі фотографії, як німецькі містяни прибирають у полях урожай замість селян, які пішли на фронт. І таврували англо-французьких паліїв війни, які відкидали миролюбні німецькі пропозиції. Тільки та дружба була наскрізь фальшива, бо обидва диктатори, Сталін і Гітлер, тільки й думали про те, як би скоріше знищити один одного. І ця коротка дружба вилилася в радянсько-німецьку війну - найбільш кровопролитну частину Другої світової війни.
Українському президенту теж треба пам'ятати застереження Редьярда Кіплінга: «Не укладайте мирової угоди з Ведмедем, що ходить, як ми» (за однією з версій, під Ведмедем він якраз мав на увазі імператорську Росію). І наївно думати, що в переговорах із Путіним навколо «формули Штайнмаєра» Зеленському вдасться переграти свого російського колегу. Сідати грати з явним шахраєм можна тільки тоді, коли в разі чого у тебе буде можливість як слід врізати йому канделябром. Однак через непорівнянність військових потенціалів сторін питання про канделябри, природно, відпадає. А якщо Путін настільки готовий буде підтримати українського президента в слідуванні «формулі Штайнмаєра», за якою визначати легітимність виборів на Донбасі буде більш ніж лояльна до Росії ОБСЄ (лояльність пояснюється страхом і підкупом, але від цього Україні не легше), що навіть поміняє інформаційну політику на російських телеканалах, то це може означати тільки одне. Володимир Володимирович всерйоз розраховує увіпхнути своїх маріонеток в Україну на своїх умовах і тим паралізувати зовнішню і внутрішню політику, а в ідеалі - спровокувати територіальний розкол. І якщо президент Зеленський попадеться в путінську пастку, наслідки будуть трагічні, настільки ж трагічні, як після пакту Молотов - Ріббентропа.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
