Вбивство Дмитра Чернявського: рік по тому
«Кров, удари, газ, автобус, де всі задихалися, і вперше подумали, що це кінець, зрада міліції, падаючі хлопці, які стояли хвилину тому з тобою поруч, і знову кров, і знову крики», — учасник мітингу в Донецьку 13 березня 2014
Рівно рік тому, 13 березня, на проукраїнському мітингу в Донецьку в результаті нападу проросійських активістів було вбито представника «Свободи», місцевого мешканця Дмитра Чернявського. Йому було 22. Казали, що тоді загинув не тільки він. В ході зіткнення постраждало більше двох десятків осіб.
Соціальний психолог, викладач Донецького національного університету Олена Попова вважає, що саме трагедія, що сталася рік тому на центральній площі шахтарської столиці, стала тим інцидентом, який перевів на місцевому рівні передконфліктну ситуацію у відкрите протистояння.
Як мінімум, варто визнати, що із загибеллю Дмитра Чернявського тодішні донецькі тенденції перетекли в нове русло. Це стало першим гучним вбивством на політичному ґрунті. Тепер за свої проукраїнські погляди в Донецьку можна було не просто легко постраждати, але й легко бути вбитим — ножем у спину.
Безумовно, проукраїнський мітинг 13 березня 2014 залишив особливий слід у свідомості тих, хто в ньому брав участь — місцевих мешканців, яких нападники, не бажаючи дивитися правді в очі, переконано вважали приїжджими «бандерівцями». Ну, або хотіли в це вірити ...
«ДУЖЕ ХОТІЛОСЯ ЗАЯВИТИ ПРО СЕБЕ НА ВСЮ УКРАЇНУ»
Один з учасників того мітингу — Станіслав. Торік він із дружиною перебрався з Донецька до Дніпропетровська. Той день, за його словами, він провів у тривожно-радісному очікуванні. З одного боку, було розуміння небезпеки запланованої акції; з іншого — хотілося, незважаючи ні на що, зустрітися з однодумцями й висловити спільну позицію.
«Особисто я ходив на мітинги з трьох причин, — говорить Станіслав. — По-перше, я вважав, що це певною мірою мій моральний обов’язок перед героями Небесної Сотні. По-друге, на мій погляд, спільними зусиллями Донецьк і Донбас в цілому можна було врятувати. Якщо тоді в центр міста вийшли б 20-30 тисяч, із сепаратизмом було б покінчено. І, по-третє, всім нам дуже хотілося заявити про себе на всю Україну — що ми є, ми тут, і ми такі самі патріоти, як інші українці, що ми любимо свою Батьківщину і готові зробити все для її майбутнього, і що не треба нас обносити колючим дротом або віддавати Росії, як Крим».
Станіслав розповідає, що другу половину того дня провів у телефонних розмовах із друзями — дізнавався, хто збирається на мітинг, і вмовляв, хто сумнівається. Перед мітингом він із друзями зустрівся в центрі міста, щоб не йти на акцію поодинці. Обговорювали можливість провокацій, ходили чутки про снайпера, на що Станіслав жартував, мовляв, він з його двометровим ростом буде в такому разі «громовідводом» для всієї групи.
«Сам мітинг, — зазначає він, — проходив досить спокійно, хоча безумовно атмосфера була дуже напружена. Я повільно ходив, шукаючи знайомих для коротких бесід. З незнайомими учасниками нашого мітингу відбувався якийсь миттєвий діалог на ментальному рівні: «Привіт, я тебе не знаю, але бачу, що сьогодні ми дихаємо і думаємо абсолютно в унісон. Удачі тобі, любий друже!». При цьому ми, звичайно, не забували ухилятися від яблук, яєць, пакетів із борошном, що постійно летіли в нас, і ще не зрозуміло чого ... ».
Вже по дорозі додому Станіслав дізнався, що по закінченні акції сталося вбивство. Всю ніч у шоковому стані він читав новини в інтернеті, розмовляв зі знайомими. За його словами, тоді стало зрозуміло, що рубікон перейдено, що наближаються потрясіння, які назавжди змінять наше життя.
«ЯКИМОСЬ ДИВОМ ...»
Ще один учасник того мітингу — Олексій. Ім’я умовне — з причин безпеки родичів цієї людини, що залишаються на території, підконтрольній бойовикам. Зараз Олексій знаходиться за межами України. А після донецької акції 13 березня минулого року йому довелося неабияк постраждати від рук бандитів з георгіївськими стрічками.
«Того дня, — говорить Олексій, — на площу Леніна багато хто йшов одночасно і з острахом, і з надією. До цього було оголошено, що необхідні умови безпеки створить міліція і самі мітингувальники, зокрема — їх активне крило, самооборона. Того дня міліціонерів дійсно було багато, але як стало відомо пізніше — недостатньо».
Під час мітингу, розповідає Олексій, в них летіли вибухові речовини, пляшки, зеленка, яйця. Одна з пляшок потрапила в голову чоловікові, що стояв попереду нього, хтось пройшов поруч із закривавленою рукою. Ставало більш ніж небезпечно, але й до цього, за словами Олексія, учасники проукраїнської акції були готові. Молоді дівчата допомагали з бинтами і ватою. Проросійські активісти освистували й перекрикували донеччан та мешканців області, які виступали на сцені за єдність України. Називали їх «приїжджими» — причому робили це ті, чий російський акцент не був схожий на «донбасівський».
«Мій брат опинився в тій самій самообороні, — згадує Олексій. — Я не міг просто так залишити його з іншими, як вже потім з’ясується, беззбройними хлопцями, які вирішили відтіснити на себе натовп супротивників, поки більша частина проукраїнського мітингу залишала площу. Що було далі, можна подивитися на відео або почитати у звітах. Кров, удари, газ, автобус, де всі задихалися, і вперше подумали, що це кінець, зрада міліції, падаючі хлопці, які стояли хвилину тому з тобою поруч, і знову кров, і знову крики».
За усім цим Олексій спочатку не помітив, як йому пробило голову цеглиною. Тоді він думав про одне: «Де цієї миті брат, і як йому можна допомогти?». За його словами, це було, напевно, тією миттю, коли ланцюжок цінностей вибудовується відразу за кілька мілісекунд. Боковим зором помітивши, що ще стоїть на ногах і намагається відбиватися, Олексію подумалося, що щось подібне вже пережили люди, коли ставали на захист України.
«Якимось дивом, — говорить він, — втік звідти, і почалися ці кілька хвилин, які здавалися вічністю. Це був час, коли я телефонував братові і чув лише стандартну відповідь від мобільного оператора. Потім він відповів. Він живий. Вже вдома ми дізналися, що живими звідти повернулися не всі. Діма Чернявський того вечора додому не прийшов... ».
ПОСТ- І ПОСТПОСТСКРИПТУМ
Відкритим залишається питання, як було допущено — насамперед, місцевою владою — проведення двох протилежних акцій в один час і в одному місці. Особливістю проукраїнського мітингу в Донецьку 13 березня минулого року було також й те, що багато хто з місцевих ініціаторів та учасників попередніх акцій за єдність країни на нього не прийшли — ідея з цією акцією їм здалася більш ніж небезпечною.
Також того вечора, перед бійнею і вбивством Дмитра Чернявського, відбувся телеміст між телеканалами «Донбас» і ZIK з прямими включеннями з площі Леніна, де проходили проукраїнський та проросійський мітинги. Метою телемосту було показати глядачам Східної України реальну ситуацію на Заході країни ...
