Від сепаратизму до «особізму»
Сьогодні не зовсім зрозуміло, про яку взагалі модель спеціального статусу може йтися в контексті нині захоплених територій Донбасу
Раніше «особістами» називали працівників «особливого відділу» КДБ, які займалися питаннями політичної благонадійності та державної безпеки. Сьогодні ж своєрідними «особістами» можна вважати кремлівську агентуру на Донбасі, що намагається вибити в Києва такі «особливі» права для захоплених територій, які були б максимально «політично благонадійними» й «державно безпечними» для керівництва РФ.
Лідери «ДНР» і «ЛНР» продовжують проштовхувати тему спецстатусу. Це одне з чотирьох питань, які представники «республік» збираються порушувати найближчим часом у рамках переговорного процесу. Три інші — «відведення артилерії й засобів залпового вогню на безпечні відстані від лінії зіткнення, обмін полоненими, зняття економічної блокади Донбасу...»
«ОСОБЛИВІ» ІНІЦІАТИВИ
1 грудня, в перший день роботи нового скликання Верховної Ради, Олександр Турчинов вніс законопроект про припинення чинності Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької й Луганської областей». Незадовго до цього за скасування цього закону, на знак протесту проти сепаратистських «виборів», виступив Петро Порошенко.
Проте спеціальний статус поки що не скасовано. А того ж дня, 1 грудня, в парламенті був зареєстрований інший законопроект «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької й Луганської областей». Його автор — Віталій Барвіненко, позафракційний нардеп, вихідець з Одеської області, колишній регіонал. У своїй законодавчій ініціативі він пропонує конкретизувати «особливі» території: зазначаються ті, що на даний момент контролюються бойовиками.
Хоч би як там було, ні вересневий закон, ні грудневий законопроект про спецстатус не дають чітких відповідей на цілу низку ключових запитань. Наприклад, про те, чи зможуть усе-таки нинішні «чиновники» псевдореспублік обиратися до місцевих рад «окремих районів», коли ті отримають від Києва «особливі» права. Або про те, якого статусу набудуть «ополченці».
Утім, сьогодні не зовсім зрозуміло, про яку взагалі модель спеціального статусу може йтися в контексті нині захоплених територій Донбасу, не кажучи вже про якісь більш практичні питання.
«СПЕЦРЕГІОНИ»
Дослідник «особливих» територій Ірина Максимова в одній зі своїх робіт зазначає, що стосовно різноманіття регіонів поняття «особливий регіон» можна визначити як регіон, що відрізняється за деякими істотними з погляду регіональної політики держави параметрами від усіх інших, звичайних регіонів.
Для будь-якого «особливого» регіону, зазначає Максимова, мають бути регламентовані певні сфери його існування й розвитку: система влади; експертні й консультативні органи; допоміжні й інші інфраструктурні служби; правова база, що встановлює механізми прийняття та реалізації рішень, зокрема й принципи ухвалення рішень.
Сьогодні у світі виділяються п’ять територій з особливим статусом: Антарктида. Шпіцберген, Гонконг, Макао й Аландські острови. На останніх варто зупинитися детальніше — як мінімум тому, що деякі моменти в їхній історії перекликаються з нинішніми розкладами на сході України.
ОСТРІВНІ АНАЛОГІЇ
Аландські острови — це архіпелаг у Балтійському морі на вході до Ботнічеської затоки, автономія у складі Фінляндії, населена фінськими шведами, яка має особливий демілітаризований і мономовний статус.
Після Першої світової війни і проголошення незалежності Фінляндії ці острови роблять спроби перейти до складу Швеції, на островах висаджуються шведські війська, над островами піднімається власний прапор, що складався з трьох смуг, — верхньої блакитної, середньої золотої і нижньої блакитної. Прапор повторював кольори шведського прапора, але розташовувалися вони горизонтально.
Але ці спроби закінчуються невдачею. 1921 року Ліга Націй визнає приналежність Аландських островів до Фінляндії, але на правах широкої автономії. Між двома світовими війнами вони зберігають свій демілітаризований статус. Їхнє ключове розташування в Балтійському морі визначило те, що однією з умов Угоди СРСР і Фінляндії про ці острови, після радянсько-фінської війни 1939—1940 років, була установа радянського консульства в адміністративному центрі Аландських островів Марієхамні.
У цій історії, окрім іншого, прозвучав один термін, який може в найближчому майбутньому отримати певну прив’язку і до ситуації на окупованих територіях Донбасу. Йдеться про демілітаризований статус.
«Я ОГОЛОШУЮ СВІЙ БУДИНОК БЕЗ’ЯДЕРНОЮ ЗОНОЮ»
Демілітаризацією називають особливий, договірно встановлений правовий режим певних районів, територій, просторових сфер і космічних тіл, згідно з яким там забороняються всі види і форми військової діяльності. Часто демілітаризація доповнюється нейтралізацією.
Нейтралізація — це також особливий, договірно встановлений правовий режим певних територій, просторових сфер і космічних тіл, згідно з яким там забороняється ведення воєнних дій і використання їх як бази для ведення війни. До нейтралізованих належать архіпелаг Шпіцберген, Антарктика, Місяць та інші...
Однак закрити донбасівську проблему шляхом однієї демілітаризації або нейтралізації, природно, не вийде. Вочевидь, в умовах, що склалися, кремлівська сторона хоче домогтися того, щоб Київ наділив «окремі райони» широкою автономією. Зрозуміло, насамперед, політичною.
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ VS ФЕДЕРАЛЬНИЙ СТАТУС
Щоправда, в цьому випадку відкритим залишається питання, з якою конкретною політико-правовою формою ця широка автономія буде пов’язана — з розгорнутою децентралізацією чи федеральним статусом.
Тим часом, згідно з результатами недавнього опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», 21% українців підтримують надання більш широких економічних і гуманітарних повноважень «окремим районам Донецької та Луганської області»; 17% — за федеральний статус.
По Донбасу картина трохи інша. За більш широкі економічні та гуманітарні права виступають 23% респондентів Донеччини і Луганщини; а на підтримку федерального статусу висловлюється менше третини місцевого населення.
