«В’язні шин і парасольок»

Марія Томак

10 лютого, 16:20

Коли ми з колегами спостерігали, як Апеляційний суд під абсурдними приводами один за одним переносив розгляд клопотань у так званих справах Кріпосного провулку та вулиці Щорса, то найімовірнішим поясненням позиції суду здавалася невизначеність. Уряду немає, стабільності немає, куди дмухне вітер та хитнеться човен завтра – незрозуміло, відповідно, що робити з хлопцями, яких нещадно відлупцював «Беркут», а потім затримав за звинуваченням у хуліганстві, – також. Підозрювані, до слова, досі перебувають у Лікарні швидкої допомоги (всього в ЛШД станом на понеділок 10 лютого – 16 затриманих під час подій Євромайдану) з жахливим набором травм та ушкоджень (наприклад, тридцять швів на голові, зламана щелепа і т. ін.); їхні автомобілі після рукоприкладства «беркутівців» непридатні для відновлення. Кажуть, тоді, вночі із 22 на 23 січня, це була помста силовиків Автомайдану. Дуже схоже на те. І, судячи з усього, вендета триває. Принаймні наївна версія про те, що влада просто не знає, як бути із затриманими, виявилася все ж занадто наївною. Все вона знає – просто чекала на зручну нагоду. У суботу з'ясувалося, що справи затриманих на Кріпосному провулку та вулиці Щорса перекваліфіковуються із хуліганства (ст. 296 ККУ), яке є тяжким злочином, на масові заворушення (ст. 294 ККУ), які є злочином особливої тяжкості. Відповідно, зростає й санкція – від двох-шести до 8 – 15 років позбавлення волі та майже унеможливлюється домашній арешт як запобіжний захід – тільки СІЗО. Тепер навіть тим п’ятьом підозрюваним (а насправді постраждалим), яких було звільнено Апеляційним судом під домашній арешт – Денисові Рубцову, Олександрові Кравцову, Несторові Дидику, Андрію Ленцю та Сергію Володьку –, може бути вручена нова підозра про злочин, за новою статтею, а прокуратура, відповідно, може звернутися до суду з клопотанням про повернення хлопців до СІЗО. Окремим підозрюваним у цих справах та їхнім захисникам, за інформацією Євромайдан SOS, уже вручено підозри за новим обвинуваченням.

Жодного сумніву в тому, що декому дуже болить Автомайдан, – немає. І справа не тільки в автопробігах до Межигір’я та маєтків Захарченка і Медведчука. Просто ці люди до іншого звикли – наприклад, до покірних бюджетників 200 грн/добу, яких, як худобину, можна перевозити в скотських умовах і зганяти на мітинги. Саме по собі авто, придбане на зароблені, а не за вкрадені з бюджету кошти, яке є головною прикметою Автомайдану,  – символ автономності, індивідуалізму, самодостатності. А цього не пробачають. І тому можна майже напевне стверджувати, що з Автомайданом спробують розправитися з особливим натхненням.

Трапляється, натхнення переходить у маразм. Інакше «справу покришок» пояснити складно. Людей кинули в СІЗО просто за те, що вони перевозили шини у своїх автомобілях. Наприклад, Михайла Овсієнка затримали 24 січня на бульварі Лесі України. У нього в багажнику було шість покришок, а підозрюється Михайло в масових заворушеннях на вул. Грушевського. Запобіжний захід – 60 днів під вартою. Дмитра Юрченка ДАІ зупинило того ж дня на вулиці Саксаганського. За те, що в його авто був десяток шин, він також отримав підозру в масових заворушеннях на Грушевського та два місяці в СІЗО. Тим часом двоє крихітних дітей Дмитра (2008 та 2013 р.н.) і дружина в декреті на орендованій квартирі залишилися без підтримки.

Між іншим, давайте запам’ятаємо про всяк випадок на майбутнє, яку непересічну роль в усіх цих історіях відіграло ДАІ. Наша Державтоінспекція – до послуг каральних органів. Саме ДАІ перегороджувала дорогу на Кріпосному провулку, в Михайла Овсієнка саме ДАІшники вилучили техпаспорт, і саме під цим приводом відправили його до райвідділку (де він і дізнався про свою участь у масових заворушеннях). А Дмитра Юрченка саме працівники інспекції люб’язно переконали, що в райвідділок йому треба навідатися виключно, щоб упевнитися, що його машина – не крадена. Звичайна формальність, сказали ДАІшники, але з райвідділку Дмитро вже вирушив у СІЗО  як підозрюваний у скоєнні кримінального правопорушення особливої тяжкості. Ще одна характерно моторошна деталь: звільнений завдяки т.з. закону про амністію активіст Дорожного контролю Андрій Дзиндзя – ворог номер один для ДАІ – розповідає, як прокурор багатозначно передавала йому від Державтоінспекції вітання...

Усі ці затримання за покришки, за каски-маски, за купівлю дрів, які ми спостерігаємо останнім часом, скидаються на театр абсурду. Зовсім нежиттєздатна та еволюційно невигідна стратегія, яка консервує пострадянську затхлість і віддаляє країну від цивілізованого світу. І тут є тільки два варіанти – або це все скоро навернеться (не без допомоги Майдану, ясна річ, що не виключає сценарії як відносно м’які, так і дуже жорсткі), або ми знову заживемо в просторі, де людей на вулицях хапатимуть за парасольки та чисті листки паперу (Росія); кидати за грати через оплески (Білорусь); просто викрадати на вулицях «невстановлені особи» (країни Середньої Азії та – тепер уже – Україна).

Дивує тільки те, що навіть за умов такого рівня маразму обізнані, здавалося б, у наших реаліях європарламентарії продовжують говорити про пошук шляхів порозуміння. Як людині, загалом налаштованій на діалог, у цій ситуації, втім, шляхи порозуміння для мене зовсім неочевидні. Один із експертів Carnegie Endowment у своїй нещодавній публікації про потребу трансформувати політику Східного партнерства зауважує на тому, що діалог із Росією потрібно продовжувати, майже дотепно та майже оптимістично аргументуючи це тим, що, мовляв, зрештою, Путін невічний. Так, Путін невічний. І Брежнєв виявився невічним. Але для нас, молодих людей на Майдані, це слабка втіха.

Марія ТОМАК, Центр Громадянських Свобод, активіст Євромайдан SOS