Випадок Сланського і новий уряд
Згадати про цю історію мене змусила нещодавня заява послів країн «Великої сімки» на підтримку уряду Арсенія Яценюка. Повноважні представники ключових світових потуг – США, Німеччини, Британії, Японії, Італії, Франції, Канади – донесли до українського народу та політичного істеблішменту просту позицію: ми за стабільність і проти перевиборів, результат яких може бути холодним душем і для України, і для її закордонних партнерів; закликаємо всі гілки влади в країні й головні політичні партії працювати злагоджено, не «розхитувати човен». Здавалося б, банальні фрази, зужиті канцеляризми, але важливим є сам факт існування такої заяви. Адже в геополітиці кожен найдрібніший жест – промовистий і красномовний. Як у випадку Сланського.
Рудольф Сланський був видатним чехословацьким політиком, одним із лідерів Словацького національного повстання проти нацизму у 1944 році, керівником (генеральним секретарем) Комуністичної партії Чехословаччини. Попри неймовірний злет, життя його закінчилося стратою – політика звинуватили в підтримці югославського лідера Тіто та словацькому націоналізму. А ще дослівно за кілька місяців до смерті у всій Чехословаччині з розмахом відзначали ювілей Сланського – видали його вибрані твори, іменем Рудольфа назвали фабрики й заводи, у школах провели біографічні уроки, а самого ювіляра нагородили орденом Соціалізму під почесним №1. Судовий процес проти Сланського й значної частини уряду ЧС насправді був спричинений маніакальними фобіями старіючого Сталіна, його прогресуючим антисемітизмом. Хай там як, а невдовзі після пишного ювілею на шию Рудольфа Сланського накинули зашморг. І декому такий розвиток подій вдалося передбачити: як зазначає американський історик Тімоті Снайдер у книжці «Криваві землі», західні спецслужби пропонували Сланському втекти з комуністичного блоку ще в час, коли він був на вершині влади. І причина була простою: на святкування ювілею Сланського надіслали вітальні телеграми всі, крім Совєтського Союзу. І така, здавалось би, дрібничка красномовно свідчила: попереду погані часи.
Саме з такою увагою до дрібниць пропоную й вчитатися в заяву послів «Великої сімки». Ясна річ, вони стали на захист Яценюка не тому, що той – блискучий реформатор і відповідальний політик. Скрізь – від Берліна до Жмеринки – уже зрозуміло, що з Яценюка реформатора не вийде, а його корупційне оточення та загравання з олігархами не дозволить лідеру «Народного фронту» справді працювати на країну. Проте Захід дивиться на крок уперед: а що натомість? Дострокові вибори, хаос, нестабільність, колапс української валюти, дефолт, виграш на виборах ультра популістів і проросійських опозиційних партій? Справді, мусимо визнати: якби вибори до Верховної Ради відбулися найближчої весни, то склад нашого нового парламенту виявився б значно гіршим.
Словом, консолідовану позицію Заходу слід трактувати з належною увагою й серйозністю. Але й не зациклюючись, втім, на персоналіях. Можна пожертвувати Яценюком, але не стабільністю: іншими словами кажучи, відставка чи переформатування коаліції можливі, головне не допустити позачергових виборів. Ідеальною здається ситуація, коли Яценюк і його кабінет йдуть у відставку, а демократичні сили у Верховній Раді формують новий уряд з технократів. Як бачимо, Захід відстоює саме таку позицію, тож і громадянському суспільству варто підключитися до тиску на українську владу й парламентські партії з такою ж метою. Шанси на кращий уряд і відтак прискорення реформ зараз дуже високі. Про це й заявляли посли «Великої сімки».
