Я відмовляюся перекладати аргентинських авторів!
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, перший віце-президент Асоціації українських письменників, член Національної спілки письменників України та Національної спілки театральних діячів України, лауреат літературних премій ім. І.Кошелівця, М.Рильського та М.Гоголя («Тріумф»), дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посланник, кавалер ордена Травня Аргентинської Республіки
У видавництві «Кальварія» вийшла книжка «Поза часом» Хуліо Кортасара. Презентація відбулася у літературно-меморіальному музеї Максима Рильського. До збірки увійшли дві останні прижиттєві книжки оповідань Хуліо Кортасара – «Ми дуже любимо Гленду» (1980) та «Поза часом» (1982). Ця книжка надає можливість українському читачеві відкрити для себе нові грані творчості видатного письменника, а також віддає шану першовідкривачам в нашій країні спадщини Хуліо Кортасара – незабутнім Юрієві Покальчуку та Анатолю Перепаді. Видання доповнюють ілюстрації художника Михайла Євшина до деяких оповідань Х.Кортасара. Цією книжкою видавництво та перекладач вшановують 100-ліття від дня народження письменника.
На презентації Сергій Борщевський - перший віце-президент Асоціації українських письменників, член Національної спілки письменників України, а також відомий дипломат зробив гучну заяву.
«Все своє свідоме життя я присвятив ознайомленню українського читача з поезією та прозою, а українського глядача – з п’єсами провідних письменників Іспанії та країн Латинської Америки, зокрема й Аргентини. Вважаю за честь, що спричинився до появи українських видань Хорхе Луїса Борхеса, Ернесто Сабато, ЛеопольдоЛугонеса. Щойно вийшла друком книга оповідань Хуліо Кортасара, і нині, відповідно до видавничого договору, готую книгу казок аргентино-уругвайського письменника Орасіо Кіроги. Після того, як у 2012 році Аргентинська Республіка вшанувала мене орденом за перекладацьку роботу, я вирішив щороку перекладати та видавати – доки стане моїх сил – по одній книзі аргентинського автора. В моїх планах були збірник оповідань Леопольдо Лугонеса, книга есеїв Адольфо Біоя Касареса та п’єси Карлоса Горостіси, одну з яких – «Аероплани» - я встиг перекласти. На жаль, життя змушує мене відмовитися від цих планів, і я повинен пояснити, чому саме.
В липні цього року, вже після загарбання Криму Росією та її переходу від заохочення сепаратистів до прямих військових дій проти суверенної України,що спричинила загибель, поранення та каліцтво сотень і сотень моїх співвітчизників,руйнування інфраструктури Донецької та Луганської областей України, чинний Президент Аргентинської Республіки Кристина Фернандес де Кіршнер під час візиту Путіна кілька разів повторила тезу про подвійні стандарти Європейського Союзу, який визнав референдум 2013 року на Фолклендських /Мальвінських островах і не визнав референдум у Криму. Така заява, звичайно, була схвально сприйнята російською стороною. Як відомо, ще в квітні цього року посол Росії в Буенос-Айресі Віктор Коронеллі підкреслив, що Росія вдячна Аргентині за підтримку в кримському питанні.
За підсумками візиту Путіна було досягнуто домовленості, зокрема, щодо цілодобового мовлення на території Аргентини одіозного російського каналу «RussiaToday» («Росія сьогодні»). Крім того, Аргентина наміряється щонайменше вдвічі збільшити обсяги постачання до Росії продуктів харчування, замістивши таким чином продукцію з країн ЄС.
Не маючи жодного наміру втручатися у внутрішні справи Аргентинської Республіки (адже я не Президент Російської Федерації,який дозволяє собі, приміром, корегувати зміст Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС так, начеб Росія видає Україну заміж за Європу) і поважаючи право кожної країни світу вибудовувати власну зовнішню політику та відносини з іншими державами на свій розсуд, я тим не менше також маю право на власний погляд на ці речі і як щирий друг Аргентини, історію та культуру якої непогано знаю, вважаю за необхідне його оприлюднити.
Якщо державне керівництво Аргентинської Республіки вважає Фолклендські/Мальвінські острови своєю територією, якщо,на думку аргентинської сторони, ця територія була анексована Великою Британією, то чому в такому разі офіційні представники Аргентини не засуджують анексію Криму Російською Федерацією? Саме такий підхід, на мою думку, і є політикою подвійних стандартів. Розумію, що для аргентинської дипломатії це є способом продемонструвати своє невдоволення позицією Європейського Союзу в аргентино-британському конфлікті. Але чому церобиться коштом третьої держави, в даному випадку України?
Розумію також бажання аргентинського керівництва в умовах фактичного дефолту поліпшити фінансово-економічну ситуацію країни за рахунок збільшення товарообігу з Росією. Однак постачання до Росії продуктів харчування покликане замістити на російському ринку аналогічну продукцію європейських країн та США, а отже зрештою послабити ефект від міжнародних санкцій проти держави-агресора та невдоволення путінським режимом усередині самої Росії.
В цьому зв’язку хочу зазначити таке. 1-2 грудня 1997року як дипломат я представляв МЗС України на Лондонській конференції зпитань «нацистського золота», де з-поміж інших приголомшливих фактів було оприлюднено такий: якби не співпраця швейцарських банків із нацистською Німеччиною, Друга світова війна закінчилася б приблизно на рік раніше. Це означає, що могли б бути збережені мільйони людських життів. Повторюю: якби не співпраця. Мені як щирому симпатику Аргентини дуже б не хотілося, щоб на майбутньому Гаагському трибуналі, який розглядатиме злочини Путіна та його камарильї, дії Аргентинської Республіки згадувалися в такому ж негативному контексті, що й дії Швейцарії під час згадуваної Лондонської конференції.
І ще один важливий момент. Я чудово усвідомлюю, що навіть неупереджені аргентинські ЗМІ, аналітики та прості громадяни живляться переважно з російських джерел. У цьому сенсі безпрецедентний допуск в аргентинський ефір російського каналу тільки погіршить ситуацію. І тут мене турбує не лише те, що аргентинська громадськість матиме не просто однобічне, а спотворене уявлення про події, що стосуються моєї країни. Я абсолютно переконаний, що дозвіл на роботу в будь-якій державі світу російським радіо- та телевізійним каналам, так само як і російським газовим та нафтовим компаніям, становить загрозу національній безпеці цієї держави.
А спотворене уявлення про події в Україні знов-таки неодмінно призведе до подвійних стандартів. Наша нещодавня Революція гідності, гаслом якої стало визволення з-під московського ярма, є аналогом революційних подій 1810 року, що призвели до народження Аргентини як незалежної держави. Заперечувати або не розумітице означає заперечувати або не розуміти ідеї та діяння Хосе де Сан-Мартіна, Бартоломе Мітре та інших батьків аргентинської нації. Негативне сприйняття українських патріотів – від учасників селянських повстань, воїнів УПА до героїв Майдану й сьогоднішнього опору кремлівським окупантам та їхнім маріонеткам дорівнювало б приниженню пам’яті повстанців, які під началом Мартіна Мігеля де Гуемеса в ХІХ столітті виборювали незалежність Аргентини. Інакше – подвійні стандарти.
5 лютого 1921 року тодішній уряд Аргентини визнав Українську Народну Республіку, яка боролася проти агресії більшовицької Росії, бо поважав право українського народу на самовизначення та державність. Тим більше контрастує з шляхетністю Президента Іполіто Ірігоєна сьогоднішня лінія аргентинського керівництва на зближення з путінським режимом.
Як письменник-перекладач я бачу лише один спосіб привернути увагу української та аргентинської громадськості до проблем, порушених у цьому зверненні. Я змушений відмовитися від перекладання творів аргентинських авторів до того моменту, коли Аргентинська Республіка солідаризується з Україною, яка обстоює своє право на незалежне існування, загрожене Російською Федерацією.
Мені прикро та боляче говорити про це, але й промовчати я теж не можу. До цього спонукають мене моя совість, пам’ять про загиблих героїв і мої улюблені Хорхе Луїс Борхес, Ернесто Сабато, Хуліо Кортасар, які ні в житті, ні в творчості ніколи не були конформістами».
