Як не стати «Донбасом»
«Регіонали» на кшталт Єфремова, які загралися свого часу в сепаратизм, покликані відвернути увагу від повсталих винуватців війни, а «нова влада» під виглядом реінтеграції окупованих територій успішно інтегрується зі «старою»
Варто було перемир'ю на Донбасі затягнутися трохи більше ніж на місяць, як у Луганську стався розкол у керівництві так званої «республіки» і перестрілки на лінії розмежування перенеслися в саме місто. На поверхню сплив конфлікт між ватажком «ЛНР» Ігорем Плотницьким і деякими «міністрами». Зазначимо, що йдеться зовсім не про ідеологічні розбіжності, які апріорі не можуть бути в середовищі бандитів. Йдеться про банальний переділ джерел грабунку. Як уже повідомлялося, «міністр» «МДБ ЛНР» Леонід Пасічник заарештував «міністра» палива та енергетики Дмитра Ляміна, звинувачуючи його у співпраці з Києвом щодо постачання вугілля. За побитого Ляміна заступився Плотницький, бо фактично Лямін виконував вказівки останнього. Факт торгівлі вугіллям відомий усім і жодного секрету не становить. Київ дійсно ешелонами закуповує вугілля з окупованих територій і при цьому офіційно такі угоди контрабандою не називаються. Так само як і торгівля металобрухтом з бойовиками. Контрабандою офіційний Київ називає фури з пивом і картоплею.
Не забуваймо, що донині на Луганщині функціонують так звані копанки, дохід від яких осідав у місцевих «регіональних еліт». Захоплення влади на Луганщині бандитами, по суті, не змінило власників цих копанок. Самі бандити стали свого роду «кришувателями» цього доходу. Ватажкові «ЛНР» Плотницькому, постать якого не випадково була поставлена Кремлем, за фактом дали можливість красти рівно стільки, скільки дозволяє середовище ізольованої, розграбованої та зруйнованої території. При цьому грабунок, безумовно, передбачає можливість давати красти й іншим. Плотницькому не можна було забувати, що він лише маріонетка, а не зменшена версія «вічного» Путіна. Торгівля гуманітарною допомогою у «віджатих» супермаркетах і монополізація бензинового ринку (ціни на пальне в Луганську захмарні) передбачали неухильне виконання команд «главою республіки» з Москви. Старанність «солдата імперії», як називав себе Плотницький, цілком влаштовувала і Кремль, і власників регіону, які, як правило, перебувають у Києві. Один із таких «власників Донбасу» - Олександр Єфремов - перебуває під слідством. Решта засідають у Верховній Раді, голосують в унісон з БПП і НФ, а також регулярно виступають на телебаченні і балотуються до місцевих рад. І саме цей факт є у всій викладеній історії головною проблемою.
Чи настільки середовище окупованих територій ізольоване, як здається багатьом? Інформаційно й ідеологічно справді «окремі регіони Луганщини та Донеччини» відсічені від України. Але названий приклад торгівлі вугіллям і металом натякає на те, що існують досить міцні зв'язки між Києвом і окупованим Донбасом, про які звичайні громадяни можуть тільки здогадуватися.
Україні дійсно потрібне вугілля Донбасу, так само як і російський газ, бо ми за 25 років так і не навчилися ні економити, ні використовувати альтернативні джерела енергії. І питання тут зовсім не в нашій недолугості, а в бізнес-інтересах конкретних людей. Війна у цьому плані істотних коректив у стан речей, що склався, не внесла. Передача до суду матеріалів справи щодо місцевого «князя» Луганщини Олександра Єфремова збіглася з «розбираннями» в Луганську, ознаменованими вже класичними перестрілками в місті. Можливо, Єфремов на своїй батьківщині зі своїми ставлениками вже більше не потрібен Кремлю, а спроба усунення від влади Плотницького є «зливом» самого Єфремова з метою підім'яти його дохід. Друга версія говорить про зворотне. Якщо прокремлівському Плотницькому вдасться «зачистити» опозицію, що так необережно проявилася, то це буде остаточним затвердженням вертикалі у регіоні Олександра Єфремова. У будь-якому разі глашатаї бандитів у Луганську зачаїлися і практично ніяк не коментують ситуацію, а значить ті, хто всіляко вихваляв Плотницького, просто вичікують. Так само, як і прості луганчани, чекають того, який гауляйтер переможе. Але що чекає вільна Україна? Бо описана потворна картина реалій пролетарського регіону є лише локальною моделлю катастрофи всієї нашої країни.
На фасаді трагедії Донбасу ми маємо тисячі жертв, розмови про відвід озброєння та виступи одіозної Олени Бондаренко на українських телеканалах. За фасадом іде торгівля територіями, національними інтересами і повна реінкарнація старої порочної системи з тими ж персоналіями, але під новими брендами. І все це на тлі «перемир'я» з ворогом. Ще не закінчивши війну на сході України, ми явно програємо війну в тилу. А значить - є загроза того, що не Донбас стане Україною, а Україна перетвориться на «Донбас». І тому свідчення не тільки згаданий виступ Бондаренко, але й досить дивна сліпота Генпрокуратури, яка не бачить російського сліду у подіях на Майдані. Тоді інспірована російськими спецслужбами кривава бійня в центрі столиці розчистила шлях нашій «новій владі», яка зараз не поспішає шукати винуватців національної трагедії. А це наштовхує на неприємні підозри. «Регіонали» на кшталт Єфремова, які загралися свого часу в сепаратизм, покликані відвернути увагу від повсталих винуватців війни, а «нова влада» під виглядом реінтеграції Донбасу та перемир'я успішно інтегрується зі «старою». Якщо це так, то бандитські історії луганської дійсності можуть перенестися на вулиці Києва.
