З оглядкою на Вашингтон
На переговорах Путіна з Меркель домовитися не вдалося
Реакція російських ЗМІ і федеральних телеканалів на переговори Путіна з Меркель загалом була передбачуваною. Звичайно, готувалися прокричати urbi et orbi, що з Німеччиною все вирішено. Не вийшло. Тому російська пропаганда зробила поворот в оверштаг і зосередилася на темах, на кремлівську думку, виграшних. Насамперед, на газопроводі «Північний потік-2». Однак і тут не все виявилося настільки вражаючим. Тоді був уведений план Б.
Московська «Независимая газета» наводить дані опитувань соціологічного інституту Forsa. Згідно з ними, 50% громадян Німеччини покладають відповідальність за загострення конфлікту між Сходом і Заходом на США, і тільки 25% - на Росію.
В умовах наближення поглиблення і розширення антиросійських санкцій з боку США у Москві намагаються представити справу так, що слід розширювати економічну співпрацю з Німеччиною і тим самим разом протистояти диктату Вашингтона. Німецький бізнес вимагає і Меркель просто зобов'язана до нього прислухатися.
Звичайно, російській пропаганді не вперше займатися цифровою еквілібристикою і підгонкою даних під заздалегідь задану відповідь. До того ж у Німеччині вистачає тих, хто перебуває на короткому повідку у Москви різного виду і походження. Також очевидним є той факт, що від санкцій німецький бізнес у Росії, як і в Ірані, зазнає певних втрат. Питання полягає в іншому. Що в політиці Берліна превалює. Чи то кон'юнктурні та швидкоплинні вигоди, чи то вічні принципи демократичного устрою і міжнародних відносин. На жаль, для російської пропаганди позитивна відповідь полягає в другому.
Путін опинився у дуже складному становищі й у нього є наочний приклад найближчого майбутнього російських фінансів і економіки. Це - Іран. Американські санкції ще не введені, а іранський ріал перебуває у крутому падінні зі зростаючим кутом. Жодні адміністративні заходи не допомагають, девальвацію зупинити не вдається.
Європейські компанії йдуть із країни, навіть несучи очевидні втрати. Французька Total заявила, що виходить із проекту «Південний Парс», у який збиралася вкласти понад $1 млрд. Інші якщо не йдуть, то припиняють діяльність.
Росія у дещо іншому становищі, ніж Іран, але загальна модель подій пізньої осені в наявності і не обіцяє Кремлю нічого хорошого. Рубль падає, хоч і не так стрімко, як ріал або турецька ліра, але негативний тренд присутній.
Перед Путіним стояли два найважливіших завдання. По-перше. Спробувати обміняти Україну на Сирію. Іншими словами, сприяти сирійському врегулюванню і тим самим відкрити шлях поверненню біженців із Європи, насамперед із Німеччини, на батьківщину. За московськими розрахунками, від такої пропозиції Берліну неможливо відмовитися.
По-друге. Після відмови США від фінансування відновлення інфраструктури Сирії це Путін запропонував Меркель. Якщо приймається перша пропозиція, то логічно прийняти й другу.
Наслідком сказаного була б відмова Німеччини від санкцій проти Росії і надання останній волі рук в Україні та інших державах по периметру російських кордонів, за винятком країн Балтії.
Телевізійні картинки з весілля австрійської міністреси закордонних справ Карін Кнайсль, на якому вона танцювала з головним російським начальником, повинні були створити пропагандистське прикриття у разі провалу в Берліні. Стало воно не дуже вдалим, бо підтримати Москву в сирійській авантюрі Меркель відмовилася. Більше того, що трапляється досить нечасто, практично всі провідні політики з правлячої коаліції та опозиції висловилися однозначно.
У газеті Die Welt експерт із зовнішньої політики фракції «Союз-90/зелені» в бундестазі Омід Нуріпур заявив, що Путін не тільки хоче «формулювати умови в Сирії на правах переможця», а й домогтися того, щоб «ми оплатили відновлення міст, які він розбомбив».
У тій же газеті заступник голови фракції Вільної демократичної партії (ВДП) у бундестазі Александер Ламбсдорф заявив, що Росія своєю військовою кампанією в Сирії досягла межі фінансових можливостей, тому у відновленні країни не може грати серйозної ролі. «Однак це не повинно призвести до того, що ми відновимо розбомблені Росією вулиці (сирійських міст. - Авт.), на яких поплічники Асада будуть хапати біженців, які повертаються для тортур у в'язницях».
Приблизно таким же чином висловилися політики з партії Меркель ХДС і її партнери по правлячій коаліції соціал-демократи. Для Москви це особливо прикро, тому що на них покладалися великі надії. Одного не врахували в Кремлі. Коли справа доходить до грошей, у Берліні багато разів відміряють і тільки потім будуть платити. Восени місцеві вибори і ніхто не хоче постати в очах виборців витрачальниками коштів ощадливих бюргерів направо і наліво.
З Україною зовсім глухий кут. І тут ще одна дуже неприємна для Москви новина прийшла від німецького бізнесу. Напередодні зустрічі російського президента і Меркель глава Східного комітету німецької економіки (Ost-Ausschuss der Deutschen Wirtschaft, OADW) Вольфганг Бушеле чітко заявив: «Стійка нормалізація відносин може бути досягнута тільки в разі успішного встановлення миру в Україні». Це дуже авторитетна організація, яка представляє інтереси 350 німецьких компаній і асоціацій на ринках Росії, Білорусії, України, Середньої Азії, Кавказу і Південно-Східної Європи.
Комітет був створений в 1952 році і з тих пір був лобістом тісних економічних німецько-радянсько-російських відносин. Зокрема, він відіграв велику роль у знаменитій операції «газ-труби» поставок для будівництва газопроводу Уренгой – Помари –Ужгород. Якщо вже керівництво OADW прямо заявляє, що без миру в Україні годі й думати про відновлення відносин, то про які вимоги німецького бізнесу віщають із Москви.
Очевидно, що в Німеччині є серед політиків ті, хто хотів би піти мюнхенським шляхом і торгувати з Росією без оглядки на її агресивність, Донбас і анексію Криму. Такі є не тільки серед правих і лівих радикалів, велика частина яких фінансується Москвою, але і серед консерваторів, тим більше серед соціал-демократів. Останні з часів Карла Лібкнехта і Рози Люксембург завжди кульгали на проросійську ногу.
Проте в Берліні повинні оглядатися не тільки на Вашингтон, що цілком зрозуміло в світлі загального посилення позиції останнього, але і на Париж. У французькій столиці давно хочуть зайняти відповідну позицію в сирійському врегулюванні, з урахуванням давніх зв'язків з елітою в Дамаску з часів французького мандата. Зрозуміло, що Макрона активізація Меркель тут, та ще й за російською пропозицією, абсолютно не потрібна.
Путін вже двічі відверто нехтує проханнями Парижа і французького президента особисто розв’язати проблему Сенцова. Такі образи не прощаються навіть при розбіжностях із Вашингтоном. Меркель не може знехтувати думкою свого найближчого союзника і ніколи не піде на угоду з Москвою при незгоді Парижа.
Американський санкційний каток стоїть під парами, і опинитися під ним ніхто не захоче, скільки б гарних слів про співпрацю не говорив Путін.
Поки в Москві взяли паузу в очікуванні розгорнутих повідомлень про заходи економічного примусу до миру з Вашингтона. Про всяк випадок зарезервували якесь просування, переважно на словах, у розгортанні миротворчої операції ООН на Донбасі. Під цим прикриттям чекатимуть результатів президентських і парламентських виборів в Україні.
На рік валютно-золотого запасу вистачить, а там якось крива вивезе. З оглядкою на Вашингтон
