«Захисниця прав і свобод» чи наглядачка НКВД?
«Омбудсмен, рідко Омбудсман (від швед. ombudsman, «представник») – посадова особа, на яку покладаються функції контролю за дотриманням законних прав та інтересів громадян в діяльності органів виконавчої влади і посадових осіб. <…> Можна виділити певні ознаки, що об’єднують усіх омбудсменів. Вони полягають у тому, що статус такої особи характеризується:
незалежним становищем в системі державних органів;
незмінюваністю протягом усього строку повноважень парламенту, який її призначив;
відкритістю та доступністю для усіх громадян, які потребують захисту своїх прав і свобод;
відсутністю формалізованих процедур розгляду скарг і звернень;
безоплатністю надання допомоги;
зв’язаністю не тільки правовими нормами, а й уявленнями про справедливість і «здоровий глузд». <…>
На сучасному етапі посада омбудсмена існує в понад 100 країнах світу».
Так описує головні цілі та засади діяльності інституту омбудсмена Вікіпедія. Описує правильно – щодо всіх країн світу, крім однієї. Тієї, про яку поет ще у середині ХІХ століття сказав: «У ней особенная стать». І справді: особлива. Що зайвий раз було доведено 23 березня 2016 року.
Саме цього дня, за повідомленням інформагенції «Інтерфакс», уповноважена з прав людини в Росії Елла Памфілова заявила, що захисники Надії Савченко загнали ситуацію з її звільненням у глухий кут небажанням визнавати рішення суду: «Це оксюморон – російські адвокати, які не визнають судову систему. Я вважаю, що це глухий кут». Передача Савченко Україні, як і будь-які інші процедури, можлива тільки за умови визнання рішення суду, нагадала Памфілова: «Я не маю права втручатися ані в хід слідства, ані в судовий процес, я маю право втрутитися, тільки коли подається апеляційна скарга… Заперечуючи все, людині не допоможеш. Чи думають вони, що зможуть тиском домогтися її звільнення?», - додала Памфілова, знаючи, що це сама Надія Савченко категорично заборонила своїм адвокатам подавати апеляцію на рішення суду або прохання про помилування без її дозволу.
Інакше кажучи, Надія Савченко разом зі своїми адвокатами мають визнати правочинність її викрадення, вивезення на територію РФ і проведення не суду, а судилища (де апріорі відкидалися всі докази непричетності Савченко до загибелі двох російських журналістів), а потім іще й просити помилування за невчинені злочини. Тобто Савченко має «роззброїтися» (як казали у 1937 році) перед російським «правосуддям», і тоді її, можливо, помилує особисто «національний лідер». А якщо не буде поштивою, не «роззброїться» або складе не всю моральну зброю до ніг «лідера» – він її не помилує, а вб’є у в’язниці, і це буде, судячи з позиції Памфілової, буде цілком правильно.
Що тут скажеш? Російський омбудсмен – згадайте засади діяльності цієї посадової особи – не зважає і, судячи з усього, не збирається зважати на суспільно значущу місію свого інституту; вона виступає не захисником людей від сваволі владних структур, а захисником сваволі цих структур від тих, хто не бажає коритися неправовому насильству. Справа не тільки у Надії Савченко – справа в усій діяльності Елли Памфілової на своїй посаді, де вона апріорі перебуває на боці «караючого меча Кремля», тобто російських репресивних органів. Просто справа Савченко якнайповніше висвітлила цю ситуацію, коли уявлення про справедливість (якими має, в числі іншого, керуватися омбудсмен) у Елли Памфілової перебувають на рівні пересічної тюремної наглядачки НКВД: «У нас ні за що не саджають!»
І при цьому – теж у традиціях НКВД-КҐБ – Панфілова намагається розколоти тих, хто допомагає Надії, заявляючи, що єдина людина, яка займається справою Савченко не заради самопіару, а для того, щоб їй допомогти, - це консул України, і спільна робота з ним буде продовжена. Ясна річ, для того, щоб поставити Савченко на коліна – аби Путін на весь світ міг би заявити: «Що ви там торочите про її невинуватість, різні там Обами та Меркелі? Вона ж бо сама зізналася у тяжких кримінальних злочинах, та ще й проти представників найбільш вільних у світі російських мас-медіа!»
…У другій половині 1940-х у Нюрнберггу, крім «великого» процесу проти головних нацистських злочинців, відбулися ще й «малі», де також судили різну гітлерівську шваль, але рангом нижче. На одному з таких процесів фігурантами були найбільш ревні у службі на фюрера судді «народних судів» (у нацистів і більшовиків чимало назв збігалося, і не випадково!). Що ж, будемо сподіватися, що в разі ліквідації режиму Путіна та путінізму щось на кшталт таких процесів відбудеться і в Росії. Як на мене, деякі з-поміж головних претендентів зайняти там лаву підсудних уже визначилися…
