Замполіти, політруки, а як і раніше — комісари...
Сергій Шойгу — рідкісний за своїми талантам навіть для нинішньої Росії полководець і міністр. Він як ніхто інший вміє будь-яку поразку перетворити на перемогу, принаймні на папері. А будь-яке повернення до ретроградних порядків презентувати президентові та суспільству як передову військову реформу, життєво необхідну для розвитку й підвищення боєздатності російських збройних сил. Тут пригадується старий радянський анекдот про шведського короля Карла XII, Кутузова та Наполеона, що спостерігають з трибуни парад на Червоній площі. Карл: «Якби у мене були такі танки, я б ніколи не програв Петру Великому Полтавську битву». Кутузов: «Якби я мав такі ракети, я б ніколи не віддав Наполеону Москву». Наполеон (не слухаючи сусідів, захоплено читає газету «Правда): «Якби в мене була така газета, я б ніколи не дізнався, що програв битву біля Ватерлоо».
Цього разу Сергій Кужегетович ощасливив російські збройні сили тим, що у них знову з’являться комісари. У Міністерстві оборони Росії, як випливає із щойно опублікованого указу президента Володимира Путіна, створено військово-політичне керівництво. Його очолив генерал-полковник Андрій Картаполов — колишній командувач російськими військами в Сирії і колишній командувач Західним військовим округом. Таким чином, повертається ГлавПУР радянських часів. Нове керівництво повинно мати сувору вертикальну структуру у збройних силах, починаючи з рівня роти. А створюється воно на основі Головного управління із роботи з особовим складом, на яке після серпневої революції 1991 року перетворилося колишнє Головне політичне управління Радянської армії та Військово-Морського Флоту (у перехідний період воно короткотривалий час називалося Головне військово-політичне керівництво Збройних Сил СРСР).
Здавалося б, вчергове перейменували вже існуючу структуру, що з того? Насправді, зміна принципова. Співробітників Головного управління із роботи з особовим складом у військах сприймали насамперед як офіцерів-вихователів, офіцерів-психологів, що насамперед допомагають військовослужбовцям вирішити проблеми особистого характеру і проблеми взаємин всередині армійських колективів. Та тепер, очевидно, основний наголос у діяльності нових замполітів буде зроблено на пропаганді й нагляді, а їхнє значення у системі управління збройними силами істотно підвищиться. Між іншим, Картаполов керуватиме управлінням у ранзі заступника міністра оборони, якого керівники Головного управління із роботи з особовим складом не мали. Та й колишній головком у Сирії — людина серйозна, яка навряд чи погодилася очолити чисто показну структуру. Це вказує на те, що співробітники нового старого ГоловПУРу матимуть ширші, ніж раніше, повноваження, якими обов’язково скористаються.
Заступник голови громадської ради при Міноборони Олександр Каньшин, один з авторів ідеї повернення політруків до армії, повідомив, що «сьогодні назріла гостра необхідність зміцнювати на усіх рівнях морально-політичне загартування рядового і офіцерського складу, посилювати згуртованість армійських колективів для вирішення цілої низки найважливіших завдань». Вельми показово, що ці слова було сказано ще в лютому, незабаром після розгрому вагнерівців у Дейр-ез-Зора. Ймовірно, ще тоді було ухвалено рішення про відтворення ГоловПУРу, щоб представити його як відповідь на невідповідність реального рівня бойової підготовки російських збройних сил вимогам сучасної війни, що оприявнилося нещадавно.
Насправді ідея запровадження нових політруків не така нешкідлива, як може здатися на перший погляд. Адже тим самим розмивається принцип єдиноначальності в російських збройних силах. Нехай навіть офіцери нової структури і не будуть наділені правами командирів-єдиноначальників, на відміну від комісарів періоду громадянської війни і аж до 1924 року, а також у травні 1937 року — серпні 1940 року і з липня 1941 року до 9 жовтня 1942 року (при цьому на вищому рівні головних командувань родів військ, фронтів і армій комісари, які називались членами відповідних військових рад, повністю зберігали свої права після формального відновлення єдиноначальності у жовтні 1942 року). Все одно командири рот, батальйонів, полків і вище під час ухвалення рішень будуть хоч-не-хоч озиратися на своїх замполітів, наділених майже тими самим правами, що й вони самі, і очевидно мають як одне з основних завдань стежити за діями командирів. Тим паче, ми ще не знаємо, наскільки широкими будуть насправді повноваження замполітів (або політруків — ми на разі не знаємо й того, як саме будуть називатися відповідні посади у російській армії, але навряд чи комісарами — занадто одіозним є саме це слово). Те, що нові політруки наглядатимуть за командирами — до ворожки не ходи!
Вельми показово, що комісари єдиноначальників існували в Червоній Армії у період громадянської війни, коли вони забезпечували лояльність безпартійних командирів-військспеців. Не виключено, що нових комісарів у російській армії запроваджують зокрема й на той випадок, щоб забезпечити лояльність військ, якщо їх доведеться використовувати для придушення внутрішніх заворушень. Також комісарів-єдиноначальників запроваджували у Червоній Армії в 1937-1940 роках, у період масових репресій серед командного та політичного складу. В принципі не можна виключити, що Путін, який і без того постійно перебирає людців на силових відомствах, замишляє нову масштабну кадрову чистку в армії. Але той факт, що принципове рішення про повернення ГоловПУРу було ухвалено незабаром після розгрому вагнерівців, говорить на користь того, що головне завдання цього заходу все-таки мислиться у плані підвищення рівня бойової підготовки військ. А якраз у цьому стосунку комісари відіграють виключно негативну роль, обмежуючи самостійність командирів і розмиваючи відповідальність за стан справ у частині.
Не випадково ж, що єдиноначальників-комісарів скасували відразу після закінчення фінської війни, яка склалася вкрай невдало для Червоної Армії. Потім комісари знову з’явилися у липні 1941 року, щоб насамперед забезпечити лояльність командирів в умовах критичної обстановки. Проте жодного позитивного впливу на рівень боєздатності військ вони не мали, й тому їх було замінено замполітами, що не мали прав єдиноначальника, ще до початку радянського контрнаступу під Сталінградом, що призвів до оточення армії Паулюса і корінного перелому у війні. Тому можна не сумніватися, що псевдо реформа, яка проводиться Шойгу, не підвищить, а лише знизить боєздатність російських військ. Сергій Кужегетович за своїм радянським минулим — партапаратник, той самий комісар, і він цілком може вірити, що новий ГЛАВПУР творитиме дива. Тільки в цьому випадку віра навряд чи зможе зрушити гори.
Що ж стосується пропагандистської ролі політруків, то вона матиме суто комічний характер. Формально цієї ролі надається чимале значення. Так, голова комітету Ради Федерації з оборони та безпеки Віктор Бондарєв вважає, що нова структура допоможе дати відсіч спробам Заходу дискредитувати Росію та російську армію, стане важливою ланкою забезпечення національної безпеки й дозволить відродити патріотичне виховання військовослужбовців, так само як «сформувати системний підхід до морально-етичних, ідеологічних питань». Але якщо уявити собі, як політруки закликатимуть солдатів йти у бій з гаслом «За Родину! За Путина!» і з новою бойовою піснею: «Я хату покинул, пошел воевать, чтоб землю в Пальмире Асаду отдать!», нічого, крім сміху, це не викличе.
