Запорожець для «кнопкодава»
9 жовтня під час сесії Одеської міської ради журналіст Віра Запорожець закрила руками вільний депутатський пульт, не дозволивши колегам відсутнього нардепа натискати за нього кнопки. Вчинок дівчини викликав бурю обурення в сесійній залі та хвилі підтримки за його межами. http://izbirkom.od.ua/content/view/6556/1/
Виявилося, що недавня політична криза у ВР та пристрасті, що вирували з приводу основних демократичних принципів, не відмінили традиції «кнопкодавства». Вона продовжує підпорядковувати собі звички «обраної народом» публіки, демонструючи невиліковний характер занедбаної хвороби.
Інколи хочеться поглянути їм в очі. Бігають? Застигли в холоді байдужості? Що відбивається в них? Страх людини, що переходить вулицю в недозволеному місці, чи впевненість того, хто штрафує? То хіба не цікава людина, яка розробляє та зневажає закони одночасно? Звідки ці сучасні Сатурни, що поїдають своїх дітей? Думаєте, такому вчать на інструктажах депутатського складу? Чи знання прийшли з досвідом? Адже у нас завжди голосували «як годиться». Спочатку під поглядами вусатих, лисих, з волохатими бровами і без обличчя, потім під помахи рук маестро-наглядачів. Що — без нагляду в нашій політиці не можна?
Чутки на цю тему ходять різні. Є думка, що слухняними депутатів роблять обіцяні та позичені гроші. Можливо, і страх. На ньому істеблішмент із менеджментом тримається давно і краще, ніж на чесному слові. А, може, все разом, плюс пієтет до вождів і любов до власної персони породжують флюїди мотивацій. Неписані закони та неартикульовані команди завжди виконувалися у нас краще проголошених. Піднята брова боса — наказ «вперед», опущені повіки — сигнал до роздуму: думайте хлопці... Є засоби у генералів без слів піднімати війська в наступ, а самому йти пити чай.
Хто ж ці солдати системи, що розсідаються під прапорцями партій, як обкладені мисливцями молоді вовки? Замість лісового узлісся — лави колінопреклонінь із пультами для голосування. Прийшли, одягнені по-святковому, немов на недільну месу. З порогу — обличчям у газету. Книг перед камерами не читають. Негарно і зухвало. Преса чи смартфон — саме те: нібито цікавишся подіями, а сам просто відбуваєш номер. Треба посидіти, забезпечуючи кворум і прикриваючи прогульників — флагманів бізнесу.
Ті, що тихо сидять, не належать до фракційних спікерів, чиї образи разом із освітлювальними приладами вмонтовані в інтер’єри телестудій. Вони не входять до касти «яйцеголових», які знають, як пишуться закони. Вони не «бійцівські депутати», що вибігають на трибуну за сигналом партійного коуча, аби вчепитися в піджак опонента. Вони — представницька маса, група акторів без образів і амплуа, професійна масовка. Ми пізнаємо їх виключно за прізвищами, що з’являються в списках персональних голосувань або при висвітленні прилюдних скандалів. Випадково опинившись в епіцентрі подій, вони продовжують залишатися в тіні. Невпізнання, як камуфляж диверсанта, рятує їх і від пильних поглядів снайперів преси, і від контррозвідки опонентів. Пластуни системи. Вони стали депутатами завдяки партійним спискам, особистим заслугам на фронтах приватного та кримінального життя, особливому вмінню підкорятися волі інших. «Люди в чорному» української політики. Хоча за характером «вирішуваних питань» вони, скоріше, клерки, що знаються на паперових каруселях і збиранні підписів для виділення земель. Їх вимушене перебування в освітлених залах громадських зборів погано поєднується зі звичкою до напівтемряви персональних кабінетів. І вони часто плутають манери поведінки при відкритих і закритих дверях, але, завдяки потужним механізмам мімікрії, завжди виходять із незручного становища.
Але і в цих «досконалих нардепів» системи є ахіллесова п’ята. Привчені їсти з руки, відучені орієнтуватися та приймати самостійні рішення, вони не помічають змін. Вони не прочитали їх в особі тендітної дівчини Віри, не відчули в атмосфері, що згущується в місті.
«Запорожець стане символом боротьби одеситів проти корупції та «кнопкодавства» в міській раді. І нехай Запорожець в Одесі — це не кремезний зарізяка з чуприною та вусами, а тендітна дівчина з оптимістичним ім’ям Віра, а боятись міськрадівські пани мають чого. Запорожець і є Запорожець, а раптом Січ прокинеться...» — написав у своєму блозі одеський політик Андрій Юсов.
Цього ж дня, 9 жовтня, громадський рух «Чесно» викрив у «кнопкодавстві» депутата від партії регіонів В.Омельченко. А всього з початку роботи Верховної Ради VII скликання рух зареєстрував 54 таких випадки.
Якщо протягом багатьох років самі депутати не можуть забезпечити чесне голосування, то чому б не підхопити ініціативу Віри Запорожець? Тільки поставити біля кожного пульта не юну міс, а міцного хлопця козацького роду. За третину депутатської зарплати охочих знайшлося б немало. Та й волонтерів не бракувало б. Відбудемося тільки синцями на законотворчих руках.
