«Завершення перезавантаження»
або Несмішні жарти Луценка
Якщо хтось іще не усвідомив, переобрання Кернеса мером Харкова плюс високі результати ледь-ледь перефарбованих «регіоналів» у шести областях – це і є виконання поставленого Майданом завдання з перезавантаження влади, причому завершення реалізації цього завдання. Таку оригінальну тезу озвучив голова фракції Блоку Петра Порошенка у Верховній Раді Юрій Луценко спершу у неділю в ефірі «Шустер-live» на ахметовському каналі «Україна», а наступного вечора – у «Свободі слова» на пінчуківському ICTV. Інакше кажучи, в Україні тепер повсюдно народна влада. А ще Луценко заявив: «При тому мені глибоко сумно, що пан Кернес став мером Харкова, але це вибір харків’ян і це наша вина – всієї коаліції, що ми не змогли запропонувати ефективну альтернативу. Так само буде з Маріуполем. Ми любимо Маріуполь, нам потрібен Маріуполь і нам потрібен їхній вибір…»
Ось так. Олігархи продовжують контролювати економіку, телебачення та значну частину політичних сил, «регіонали» під іншими прапорами ведуть агітацію під гаслами дружби з Путіним, а часом і закликами на кшталт «Back in the USSR», у виборчих списках Блоку Порошенка десятки й десятки «колишніх», суди і далі клепають неправові вироки (речники української діаспори прямо стверджують – сьогодні в Україні політв’язнів більше, ніж за Януковича), довіра до Верховної Ради, Кабміну та Президента перебуває на низькому (чи навіть дуже низькому) рівні – а «вибори місцевих депутатів стали останнім етапом перезавантаження влади після Майдану». Крапка.
І взагалі, головні труднощі – позаду, наступного року почнеться економічне зростання, тож усі відчують його позитиви на собі. А якщо і є проблеми, то в усьому винен уряд і ті фракції коаліції, які не поспішають плисти у фарватері Блоку Порошенка. «Як керівник БПП, - наголосив Луценко під час виступу в ефірі «Шустер-live», - стверджую: у нас буде дуже жорстка розмова з прем’єром, він відповість за політику ЖКХ, за великі помилки в індексації пенсій і зарплат та інші речі, які почув від людей на виборах. Думаю, що ми можемо прогнозувати серйозні зміни в українському Кабміні аж до глобальних уже протягом листопада місяця».
Що ж, анонс змін в уряді тільки підтвердив те, про що вже кілька місяців точаться розмови в експертному середовищі: про відставку Арсенія Яценюка та призначення нового прем’єра разом із формуванням практично нового Кабміну. Найшвидше, це не потягне за собою вихід фракції Народного фронту з коаліції: її лідерів утішать новими посадами, а Яценюка відправлять на перепочинок, не перший у його політичній біографії. При цьому можливе входження до коаліції – якщо не офіційне, то фактичне – якоїсь нової групи нардепів із числа «перевихованих» і «перезавантажених» регіоналів…
Але головне у виступах Луценка зовсім інше. Йдеться про спробу завершити політичні реформи, зупинити декомунізацію та деколонізацію, реінтегрувати відвертих україноненависників до начебто оновленої політичної системи, врешті-решт, законсервувати нинішній стан справ, освятивши державно-олігархічний «лібералізований кучмізм» іменем Майдану і його жертвами.
Хіба не прямим свідченням цих намірів є ситуація з «демократичним» переобранням харківським мером Геннадія Кернеса? Минуло понад півтора роки від кривавих трагедій зими-весни 2014 року, причетність до яких цього «колорадського» діяча є секретом Полішинеля. Проте жодних проблем із здобуттям посади міського голови у Кернеса не виникає – слідство і суд у його справі де-факто «заморожені», реального узгодженого партіями коаліції конкурента у нього так і не з’явилося – і саме Блок Порошенка зірвав це, одноосібно висунувши вочевидь непрохідного персонажа, який на минулих виборах… підтримував Кернеса, а до того ж за два роки змінив три партії. Я вже не кажу про те, що вибрали харків’яни кандидата «а пішли ви всі…», бо більшість виборців просто не прийшла на дільниці, відтак Кернес є вибором менше, ніж чверті жителів міста. Невже саме такою в уявленні Луценка має бути демократія по-українськи?
І взагалі – яка демократія можлива, коли «регіонали» не відповіли за свої дії, за пограбування країни (скажімо, золотовалютні резерви України на час «конституційного перевороту» 2010 року сягали $35 млрд, а на момент утечі Януковича у 2014 році – $15 млрд), за узурпацію влади, за політв’язнів, за розстріли на Майдані, за активну участь у «русской весне»? «Економічне диво» у Західній Німеччині ніколи б не здійснилося без денацифікації, тобто без тюремного покарання тисяч нацистських діячів (у тім числі справжнього генія економічного менеджменту Альберта Шпеєра), без відлучення від політичної діяльності десятків тисяч активістів НСДАП і без ліквідації економічної та мас-медійної бази гітлерівського режиму. Так, у Німеччині перші регіональні та муніципальні вибори пройшли через півтора роки після падіння гітлеризму, коли денацифікація ще не була завершена – але до участі в них були допущені виключно партії-противники нацистського режиму. Це і була демократія в дії, нехай і неповноцінна в зоні радянської окупації (втім, тоді комуністи там не здобули більшість – їм її організували у 1949-му…).
Нічого схожого в Україні не відбулося. Доводиться констатувати, що «справа Кучми» та створена ним система ніяк не підуть в історичне небуття. Проте вони історично приречені, скільки б деякі персонажі не говорили про «повне перезавантаження влади». Це перезавантаження насправді лише починається, і пану Луценку, який у 2013 році повсюдно пропагував свій «План «напалм», який передбачав повну ліквідацію чинних судової системи, МВС, Генпрокуратури тощо, варто задуматися – а чи не застосує суспільство щось схоже до нього самого з колегами по «завершенню перезавантаження»…
