Змусити українців до «Мінська» можна тільки силою
Останнім часом про необхідність виконання Україною т.зв. «Мінських угод» знову ведуть мову лідери низки західних демократій, передусім – держав-учасниць «нормандського процесу», тобто Франції та Німеччини. Особливо у цьому відзначився канцлер ФРН Шольц під час візиту до Москви. Він де-факто погодився з Путіним, що Україна має виконати ці «угоди» в повному обсязі, тобто легітимізувати сотні тисяч бойовиків і чиновників ОРДЛО як повноправних українських громадян, ба більше – надати їм «особливі права», перетворити на якихось «юберменшів», які вирішуватимуть долю країни.
Утім, можливо, Шольц і Ко своїми мантрами щодо «Мінських угод» просто намагаються хоч якось угамувати Путіна, втримати його від нового етапу війни з Україною, від повномасштабного нападу? Бо ж важко повірити, що лідери поважних західних держав не знають, що жодні правочинні «угоди» в Мінську не підписувалися, то лише домовленості на рівні протоколів про наміри (адже міжнародні угоди мають проходити процедуру ратифікації у Верховній Раді України), що підписані ті домовленості були в умовах агресії Росії, під її збройним натиском, що визначені тими домовленості т.зв. «лінії розмежування» негайно були порушені росіянами… І,звісно, не можуть знані політики демократичних держав вважати за можливе проведення виборів у «ЛДНР», коли від 600 до 720 тисяч виборів там є громадянами Росії, коли адміністрація там має членство у партії Путіна, тобто «Єдиній Росії», коли т.зв. «народну міліцію» формувати будуть зі складу або регулярних 1-го і 2-го армійських корпусів, які перебувають під командуванням РФ, або з убивць і садистів, що служать у «МҐБ» двох «народних республік» тощо. Важко повірити, що не знають, чи не так? А якщо знають, то всілякі чемберлени-даладьє, які займалися умиротворенням Гітлера і підписували Мюнхенську угоду, – просто погані хлопчики у порівнянні з нинішніми діячами…
І ще цікаво, чи ознайомлені лідери західного світу зі ставленням українців до Мінських домовленостей? Певне уявлення про це ставлення дають проведені у лютому Соціологічною групою «Рейтинг» усеукраїнські опитування. Одне з них (12-13 лютого, 2000 респондентів, населення України віком від 18 років і старші в усіх областях, крім тимчасово окупованих територій, вибірка репрезентативна за віком, статтю і типом поселення) засвідчило: майже дві третини опитаних (63%) вважають, що Україні слід переглянути «мінські домовленості» та підписати нові угоди. Ще 18% переконані, що взагалі слід вийти з Мінського переговорного процесу та приймати рішення самостійно, без посередників. 9% не можуть відповісти чи пропонують щось інше, а 11% респондентів певні: Україна має виконати всі «вимоги Мінська» повністю.
Одразу зауважу: дані опитування не дають підстави вважати, як пише дехто, що аж 81% українців проти чинних «Мінських угод» як неприйнятних для нашої держави. Імовірно, що частина тих, хто вважає за потрібне вийти з цих «угод» і вести переговори напряму (з Путіним? із «ЛДНР»?) налаштовані на «мир за будь-яку ціну» і посутньо змикаються з тими, хто за повне виконання всіх «вимог Мінська». Натомість ті, хто за перегляд Мінських домовленостей і хоче підписання нових угод, навряд чи прагнуть капітуляції та погіршення умов, на яких Україна намагатиметься закінчити війну. Тобто чинні «вимоги Мінська» неприйнятні не менше, ніж для 70% українських громадян, а не менше 20% готові їх прийняти в повному обсязі. Цікаво, що 12% опитаних у цьому дослідженні заявили: у невиконанні «Мінських угод» винна Україна, і 12% обрали формулу «важко відповісти». Натомість 57% поклали провину на Росію, 10% - на так звані «ДНР» і «ЛНР». 7% обрали інші варіанти відповіді, в тому числі щодо неприпустимості виконання «угод». У підсумку бачимо таке саме співвідношення – приблизно 70% проти 20%.
Тепер звернімося до опитування, проведеного 16-17 лютого (тут менша вибірка – 1722 респондента, проте дослідження все одно репрезентативне). На запитання «Чи повинна Україна вийти з Мінських угод якщо Росія визнає так звані ДНР і ЛНР незалежними державами?» ствердно відповіло 55% опитаних, заперечило такий крок 24%, «важко відповісти» сказав 21%. Як на мене, така значна частина невизначених – передусім наслідок того, що ця проблема вельми «гаряча», а роз’ясненнями з її приводу значна частина як експертів, так і політиків нехтує. Попри те, в усіх регіонах (крім півдня) і в усіх вікових категоріях абсолютна більшість підтримує ідею виходу України з Мінських домовленостей у разі визнання Росією «ДНР» і «ЛНР». Та і на півдні так вважає відносна більшість (44% проти 30%). Що ж стосується симпатиків політичних партій, то найрадикальнішими тут є «Сила і честь» (76% за вихід із «Мінська») та «Європейська солідарність» (74%). У «Слуги народу» - 60%. Понад половину прихильників – у всіх партій, крім, звісно, «Опозиційної платформи» та «нашистів». Але і там – відповідно 30% і 29% - за вихід із «Мінська» в разі визнання Росією «ЛДНР».
Можуть зауважити: лише 12% опитаних дуже добре знайомі зі змістом Мінських домовленостей, а 67% знайомі з ними поверхнево. Так, але значна частина вітчизняних і зарубіжних політиків, поза сумнівом, теж поверхнево знайома зі змістом «Мінська». Бо чесна і притомна людина, добре знайома з цим змістом, ніколи не стверджуватиме, що «Мінські угоди» - шлях до миру. Ба більше: досить ознайомитися з умонастроями українських громадян, щоб зробити однозначний висновок: дійсна демократія і вимога щодо виконання Україною Мінських домовленостей несумісні. Не випадково Путін вимагає від Заходу змусити українців виконати «Мінськ», бо ж Путін – це «Гітлер і Сталін в одному флаконі», як його охарактеризував один мій колега. Його ж підспівувачі серед демократичних політиків – щось іще гірше за Чемберлена з Даладьє. Бо ж нинішні діячі добре знають, що менше, ніж за рік по Мюнхенській угоді, після зґвалтування Чехословаччини (що начебто мало «принести мир для нинішніх поколінь») розпочалася Друга світова війна…
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
