Знову «зелені чоловічки»?
Взятися за перо спонукали події останнього часу. Відкритим текстом до влади: займіться морською безпекою держави!
Відомо, що у межах виключної морської економічної зони (далі — ВМЕЗ) України, на Одеському газовому родовищі, були розташовані установки (платформи) для видобутку газу на шельфі. Відповідно до міжнародного права та законодавства України (Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України») — це виключне право України. Водночас, інша держава спочатку захоплює ці установки, потім — знімає і відбуксовує.
Яка відповідь з нашого боку? Нота МЗС і дії наших кораблів по... спостереженню за силовими діями іншої держави. Це в умовах, коли лише за допомогою вказаних платформ Одеське родовище (обсяги видобутку на рівні 1,17 млрд. кубічних метрів газу на рік у 70 морських милях від Одеси) на багато років може забезпечити дешевим газом власного видобутку населення не лише Одеської, але й Миколаївської і Херсонської областей.
Слід відмітити, що охорона будь-яких суверенних прав України, зокрема у ВМЕЗ є одним із елементів захисту суверенітету України. Вищезазначеним Законом України та Воєнною доктриною України, прийнятою 24 вересня цього року (далі — ВДУ), визначено, що охорона суверенних прав України у її ВМЕЗ покладається на Державну прикордонну службу України. Водночас, Збройні сили залучатимуться до здійснення заходів посилення охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Перелік заходів щодо охорони суверенних прав України у виключній економічній зоні визначено Постановою КМУ від 12 червня 1996 р. N 642 «Про затвердження Положення про порядок охорони суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні». До речі, там передбачено можливість посадовим особам Держприкордонслужби, а також Збройних сил України відвідувати, оглядати та перебувати на установках, що знаходяться у ВМЕЗ і проводити інші заходи, в тому числі буксирування у свої порти. Крім цього, Конвенція ООН по морському праву передбачає кримінальну юрисдикцію (можливість проведення догляду, інспекції, арешту, судового процесу).
Тобто, морські частини Держприкордонслужби, кораблі і підрозділи Військово-Морських сил України, підрозділи інших видів Збройних сил України мають прямі завдання щодо захисту суверенних прав України у ВМЕЗ.
Інший аспект. Головна роль у забезпеченні воєнної безпеки України належить Збройним Силам України — так визначено у ВДУ. Водночас, головною метою забезпечення воєнної безпеки є усунення воєнних загроз та створення сприятливих умов для гарантованого захисту її національних інтересів. Серед актуальних воєнних загроз для України в тій же ВДУ визначено територіальні претензії Російської Федерації до України і посягання на її суверенітет та територіальну цілісність.
Все, що відбувається зараз у ВМЕЗ України і є посяганням на її суверенні права, тобто суверенітет. Воно не є чимось раптовим, воно значний час готувалося і проводилося на очах тих, хто має обов’язки припинити зазначені посягання. Це не право вибору, а прямий обов’язок керівників відповідних державних структур, безпосередньо створених для захисту держави на морі. Виникає абсолютно нериторичне запитання: чому не має реагування на випередження, а знов сором’язливі спостереження за розвитком ситуації? Чому не активовані плани, які повинні бути розроблені по різним сценаріям, в тому числі і по вказаному вище? У чинному законодавстві та підзаконних актах все виписано, чому не виконується? Де логіка?
Довготриваючими ритуальними танцями навколо активації загроз на морі, показовими виступами творчих колективів ВМС України, красивими «прийоми для гостей» на борту фрегата «Гетьман Сагайдачний», особовий склад якого складає дві третини (!) всього бойового плавскладу ВМС України чи фарбуванням застарілих суден за рахунок особового складу та волонтерів нічого не вирішити.
Прикро, що розроблена навесні цього року групою професіоналів Концепція створення Військово-Морських сил України, спроможних захистити державу від загроз з моря, відкинута. За цей час адекватної альтернативної концепції не створено. Реалізується сухопутний вектор будівництва національного флоту, який ні до чого доброго не доведе.
Хто володіє морем, той володіє прибережними територіями. Це історичний досвід і воєнне мистецтво. Водночас, море любить розумних, сильних і рішучих. А це вже більше питання лідерства і професіоналізму, ніж розмов про ресурси, проблеми і т.д.
Відкритим текстом до влади: займиться морською безпекою держави. Нотами і позовами в міжнародні суди загрози з моря не нейтралізувати. Почуйте!
Невже події в Криму на початку 2014-го нічого не навчили?
