Зона найближчого конфлікту
Те, що війна на Донбасі - це громадянське протистояння між проукраїнськи і проросійськи налаштованими жителями країни, вважають менше 16 % українців. Про це свідчать дані нещодавнього опитування, проведеного Центром Разумкова. Водночас найбільше так оцінюють ситуацію на Сході місцеві жителі (підконтрольної Києву частині регіону). Майже третина місцевого населення розглядає протистояння на своїй малій батьківщині як громадянський конфлікт. З одного боку, цей відсоток не перевищує частку тих жителів Донбасу, які вважають те, що відбувається в краї, загарбницькою війною Росії проти України (32 %); з іншого - він досить значний, щоб його не помічати.
ТУТ І ЗАРАЗ
Що не кажи, на думку майже тієї ж третини, але тільки вже українського населення в цілому, країна потребує політики національного примирення. Це дані дослідження, яке проводив фонд «Демократичні ініціативи» в січні цього року до Дня Соборності. Серед жителів Донбасу (частини Донецької області, що контролюється Україною) такої точки зору дотримується 19 %, і це не найвищий показник по країні. Наприклад, на Поділлі (Вінницька та Хмельницька області) про актуальність політики національного примирення кажуть у два рази більше. Як би там не було, до громадянської сторони конфлікту жителі Сходу виявляють особливу чутливість.
Причиною цьому можуть бути не тільки успіхи російської пропаганди, а й інші не менш значущі чинники. Донбаський конфлікт багатошаровий, він включає себе міжнародний, національний та регіональний рівні. Останній, зрозуміло, сприймається багатьма місцевими жителями найболючіше, оскільки він найближче до тіла. Адже в реальному житті, а не тільки в своїй інформаційній свідомості, вони насамперед сваряться, лаються, розходяться і відчужуються один від одного із цього приводу з тими, хто поруч - сусідами і земляками, які займають протилежну сторону, а не з тими , хто живе в інших областях.
ПІДІРВАНИЙ, УКЛАДЕНИЙ, РОЗКОЛОТИЙ
Нині Донбас – найбільш розділений український регіон у всіх сенсах. Тому якщо з якого рівня і починати політику внутрішньонаціонального примирення, то саме з цього – внутрішньодонбаського. Тим більше що з нього все закрутилося і заварилося, адже ключовим фактором реалізації «русской весны» на Донбасі була не стільки кремлівська готовність до військового втручання, скільки наявність місцевої критичної маси (кількість людей, помножена на їхнє емоційне напруження), яка прагнула цього втручання. Такої маси не виявилося, наприклад, у сусідній Харківщині, бо досі ніхто і не втручається.
Але сьогодні, коли все сталося, для Сходу стоїть вже інше питання: як вибиратися з поточного конфлікту, зокрема - як розплутувати вузли внутрішньорегіональних протиріч, без чого навряд чи доводиться говорити про якесь національне примирення. Не виключено, що однією зі стратегій на цьому етапі може бути просто пристосування до обставин, що склалися, прагнення навчитися жити з ними, як би мінорно це не звучало. Можна звернути увагу на те, як живуть інші країни і регіони зі схожими умовами - якщо не військово-політичними, то хоча б територіально-психологічними...
ШОТЛАНДІЯ
На торішньому шотландському референдумі, на якому вирішувалося, чи бути країні незалежною від Великобританії, 55 % проголосувало проти, підтримали цю ініціативу 45 %. При цьому явка склала 85 %. Ідея єдності перемогла, незважаючи на те, що тенденція останніх тижнів перед голосуванням була протилежною - стрімко зростала кількість прихильників «мирного розлучення».
Тим не менш всі спостерігачі погодилися, що шотландський референдум засвідчив глибокий внутрішньонаціональний розкол, зокрема - поділ на два табори: «лоялістів» та «борців за незалежність». Відзначається, що країна розкололася за поколіннями, а також за лінією міських і сільських місцевостей. Молодь здебільшого підтримала відділення від Великобританії, а шотландці, які живуть у селах, на відміну від населення міст, більше висловилися за те, щоб залишатися у складі Сполученого Королівства. Але й між великими містами також були зафіксовані суттєві розбіжності: наприклад, в Глазго суверенність підтримали 54 %, а в Единбурзі менше 40 %.
Втім, за словами експертів, з цим розколом Шотландії довелося б жити в будь-якому випадку - навіть якби і перемогла ідея незалежності, але при цьому наголошується, що жодна з протиборчих політичних сторін не продумала за останні роки, як можна долати цей поділ. Актуально це звучить і для нашої країни. Тим більше що східноукраїнський випадок об'єднує з шотландським те, що більшість донбаського населення і рік тому, і зараз також поділяє «лоялістські» настрої...
КОСОВО
У лютому 2008 року косовський парламент оголосив про незалежність краю в односторонньому порядку. Трохи згодом, протестуючи проти цього парламентського рішення, представники сербського населення Косова захопили будівлю албанського суду. Посиленим військам ООН вдалося відбити цю будівлю і заарештувати понад півсотні нападників. Однак, коли миротворчий конвой перевозив затриманих, на нього напав натовп сербів і закидав камінням, пляшками із горючою сумішшю і гранатами. Після цього військам ООН було наказано покинути сербський анклав на півночі краю. Тоді було поранено кілька десятків військових, а один загинув - український миротворець...
Ну а днями косовські жителі неалбанського походження зголосилися залишитися під крилом Сербії. Їхні представники звернулися до сербського парламенту із закликом зберегти суверенітет над цим краєм. Документ підписали більше тисячі сербів і представників інших національних меншин, які проживають на території Косова. При цьому косовські прихильники єдності Сербії підкреслюють, що мета цієї декларації полягає в тому, щоб сербське керівництво розуміло, що збереження суверенітету над Косовом важливіше, ніж євроінтеграція.
ПІВНІЧНА ІРЛАНДІЯ
Ще один британський приклад, але вже більш історичний. Ірландська республіканська армія, спираючись на підтримку лише частини північноірландського населення, домагається возз'єднання провінції з Республікою Ірландією. Основними своїми противниками ІРА вважає тих, хто виступає за збереження Північної Ірландії у складі Сполученого Королівства, зокрема і «пролондонську» частину місцевого населення. Цей конфлікт, як відомо, часто представляється як протестантсько-католицький, але релігійний фактор в цьому випадку, як і в інших подібних йому, використовується більше для морального виправдання етнополітичної різні.
ІРА 1998 року заявила про припинення військових дій. Тоді ж у Белфасті британським і ірландським урядами було підписано угоду, яка була схвалена більшістю політичних партій Північної Ірландії. У травні 1998-го в результаті референдуму угода була схвалена більшістю жителів регіону. Тим не менш, конфлікт і раніше залишається нерозв’язаним - в Північній Ірландії зараз продовжують існувати мілітаризовані організації. Тим часом для сьогоднішнього Донбасу подібний сценарій був би явно не найгіршим варіантом...
