ЧС-2018 у РФ: чи їхати вболівати?
Запитання, яке я виніс у заголовок, для мене особисто насправді вже давно не є запитанням. Відповідь очевидна і проста – ні, в жодному разі не їхати. Ні збірній, ні вболівальникам. Іншого варіанту просто не може бути. І ось чому.
Збірна України з футболу днями перемогла Фінляндію, що залишило за нами насправді оптимістичні шанси на вихід з групи І. Погодьтеся, попри те, що наразі ми на четвертому місці в своєму «секстеті», позитивні результати в останніх матчах цілком можуть вивести команду Андрія Шевченка у фінальну стадію Чемпіонату світу-2018. Нам, нагадаю, залишилося зіграти чотири матчі — Україна - Туреччина (2 вересня), Ісландія - Україна (5 вересня), Косово - Україна (6 жовтня) та Україна - Хорватія (9 жовтня). Але якщо минулі роки всі без винятку вболівальники були зі своєю командою до кінця та попри будь-які прогнози букмекерів вірили в перемогу, то сьогодні знову заговорили про те, як бути у разі виходу з групи. Навіть доводиться читати пости в соціальних мережах на кшталт «хоча б наші не вийшли», бо, мовляв, «що робити далі?».
СТОРОНА МОРАЛІ
Дійсно, уявімо, що Україна виборола можливість змагатися у фінальній стадії ЧС-2018. Але тоді запитання: чи має наша головна команда моральне право виступати в країні-агресорі, яка окупувала Крим та веде війну проти нас на Сході? Хто може гарантувати не те що вболівальникам, а хоча б гравцям національної збірної України безпеку перебування в РФ? Як сприймуть мільйони українців сам факт участі нашої збірної в мирному чемпіонаті «імені Росії»?
Звичайно, аби наша команда мала реальні шанси на перемогу, то тоді можна було б заспокоїти себе, що, мовляв, всупереч всім обставинам та ризикам їхати треба і треба перемагати. Нехай на всю Росію лунає гімн нового чемпіона світу – збірної України. Але це з розряду фантастики. Реально ж у фінальній стадії команда Шевченка матиме чималі проблеми вже на груповому етапі і навряд чи пройде у стадію кваліфікаційних раундів. Будьмо реалістами. А без шансів на перемогу нас там чекають лише як «гостей бенкету», «свиту короля».
Крім того, свята футболу в нормальному розумінні для українських вболівальників все одно не буде, адже, як відомо, українське телебачення не транслюватиме ЧС-2018 з футболу в Росії. Про це заявив голова НСТУ Зураб Аласанія: «У питанні трансляції Чемпіонату світу-2018 в Росії я буду орієнтуватися на країну. Якщо збірна туди пройде і країна вирішить, що може їхати в РФ і брати участь там, я як голова каналу, навіть ризикуючи відставкою, скажу: «Ми цього показувати не будемо». А закінчив коментар Аласанія і взагалі словами: «Дай Боже Україна туди не потрапить».
Дійсно, якщо ми поїдемо в РФ, то вже фактом участі легалізуємо політику агресії Путіна. Головний меседж російської пропаганди легко передбачити — все між нашими країнами «о’кей»: участь у ЧС збірна бере, вболівальники приїжджають, п’ють російське пиво і їдять російські щі… Не винятком можуть і будуть численні провокації на кшталт прапорів фейкових ДНР-ЛНР на стадіонах, знову ж таки тотальний акцент на «російському» Криму… Вже сьогодні все, починаючи з елементарної атрибутики ЧС, буквально заточене не лише на показ «великої величі» країни-агресора, а й фактичну легалізацію вкраденого Криму. Нагадаю, що вже на етапі презентації емблеми чемпіонату світу ФІФА-2018 на фасаді будівлі Большого театру в Москві лазерне шоу на увесь світ продемонструвало «нову» карту Російської Федерації із зображенням анексованого Криму.
БЕЗПЕКА
Якщо більшість уболівальників з усього світу поки що розмірковує, чи їхати на мундіаль до Росії, оперуючи відсутністю у приймаючої сторони суто елементарних норм безпеки та комфорту (безпека на стадіоні, інфраструктура обслуговування, зокрема готелі, ресторани, магазини, аеропорти, заклади культури та дозвілля — все має бути на найвищому рівні), то українські фани просто бояться за своє життя. Адже з десяток українців, якщо розгорнуть національний стяг і заспівають перед стадіоном гімн нашої країни, в РФ можуть розцінюватись як учасники несанкціонованого мітингу. Вигукуючи на стадіоні, що «Крим – це Україна», наші вболівальники зазіхатимуть на «територіальну цілісність» РФ (згідно з їхнім законодавством) і можуть бути арештовані. До того ж наші ультрас, які першими вийшли на Майдан і зараз воюють на сході країни, які придумали і запустили на цілий світ відому (ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла) футбольну пісню про Путіна, безумовно, стануть об’єктом цькувань та переслідувань не лише поліції та спецслужб, а й російських неонацистських рухів.
Тому їхати не треба. Якщо вийдемо з відбіркової групи, можна публічно відмовитися від участі у фіналі, посилаючись на агресію країни-господаря. Цим самим, до речі, створивши прецедент і ще раз звернувши увагу світу на війну Росії проти України. Скандал був би чималий, а інформаційні та політичні бонуси від нього – на нашу користь. А всі заклики не змішувати «спорт і політику», бо «в усіх московських пабах вболівають за Україну», про що зараз активно пишуть російські коментатори — елемент гібридних і, до слова, недоречних компліментів, треба оминати увагою.
Є ще один можливий варіант розвитку подій, який особисто мені подобається найбільше, — відібрати у РФ право проводити ЧС. Такі країни, як Німеччина чи Італія, готові буквально за півроку адаптувати власну інфраструктуру і гідно перехопити проведення мундіалю. Інакше виходить, що світ, який, до речі, продовжив економічні санкції проти країни-агресора, готовий заплющити очі на «політику добросусідства» господарів «свята футболу». А це лише підсилюватиме відчуття вседозволеності Кремля.
