Абрикосова начинка
Якби зараз треба було вступати до театрального, і мені б запропонували зіграти, скажімо, абрикосову начинку, упевнена: відхопила б прохідні одразу. Нині, знаєте, в матеріалі. Навіть більше. Липень постарався.
Звичайно, не всім зізнавалася, що так простенько, але зовсім не сіренько прожила півлипня. Напевно, правильніше точно, десь відчалювали яхти з пароплавами, злітали й сідали літаки, витіюваті пляжні думки розбурхували багатьох, була бажана і кокетлива інтелектуальна балаканина, але, як кажуть, карті місце. Та й у кого в саду п’ять і більше абрикосових дерев, які з інтервалом у два-три дні давали дивовижні різні за смаком плоди (причому цього року вони виконали п’ятирічку за тиждень), мене зрозуміє. Пологи комусь треба приймати, відповідальність за абрикосових дітей доводиться брати на себе. Значить, електросушарка не вимикається, сонце — на контракті, прибирання під деревами — замість зарядки. Вночі абрикоси зовсім не сплять. Вони, мабуть, постійно хвилювалися, що вранці залишуся без діла, і щосили бомбили і газони, і дах, і кущі — та і все, що зустрічалося на їхньому шляху.
Навіщо тобі ця метушня? — запитували друзі. — Що у тебе — абрикосова недостатність, чого себе так сушити на поденних роботах? За цей час можна заробити на чудові заморські фрукти — скільки там треба. Справді, як не погодитися, але ж, з іншого боку, твоє дерево працювало, воно виношувало кожну абрикосу, пестило її без допомоги усілякої хімії, яку зроду не пробувала, а ти дозволиш усьому погнисти. Ні, вірність ціную понад усе. Ось і свої чисельні чоботи люблю за їхню вірність мені. Вони ж бо точно ніколи не втечуть, наприклад до іншої. Щоправда, не знаю, до чого тут чоботи, мабуть, пригадала, що осінь не за горами і ця абрикосова повінь буде якось присутня в осінньо-зимовому меню: чи то кролик, увібравши абрикосовий желейний масаж, стане кисло-солодко тушкуватися; чи то обернеться приємним десертом, причому без цукру, оскільки плоди неймовірно характерні; чи то приляже біля кавової чашки.
І всі ці абрикосові обійми, битви, дотики, уклони в пояс кожному дереву, метушня з підносами, наповненими рудою досконалістю різної міри готовності, видадуться осмисленими і навіть витіюватими. Щоправда, дуже вже настирлива ця битва за урожай, цей неврастенічний темперамент можна було б спрямувати на щось більш релаксне, що спокушає постійно своїми непереборними принадами. Однак, коли збираєш плоди і даєш їм майбутнє, нехай навіть заморожене і найпростіше, важливо спіймати момент твого задоволення від процесу. Правду кажучи — мені все це подобається. Це теж творчість, у якій змішується реальність і фантазія, де грає розум, оскільки після такої роботи особливо смачно читається, вивчаються відтінки неба — від насиченого електрика до мрійливої блакиті, не вислизне і сяючий ультрамарин. Книжкова ж новинка, що стоїть припасена заздалегідь, проникає в душу із швидкістю водоспаду під таким небом. Це лише недолюблені проекти дають погані результати, а всі мої дачні пристрасті купаються в любові. Нестримну плодючість абрикос їм пробачила, прикинула свої ризики і пробачила. Що з них узяти — природа. Та й вони мені теж допомагають тримати удар, не все ж бігати на крейсерській швидкості галасливим містом у пошуках сюжетів. У замкнутому просторі власної садиби їх не менше, та й хіти трапляються.
Цікаво, кого це я вмовляю, адже сублімація хороша в міру. Одне знаю не з чуток: абрикоси делікатно, ніжно стирають душевний дискомфорт, якщо він підкрадається у вигляді якоїсь прикрості — скільки у світі всього цікавого, а ти оспівуєш абрикосову начинку, непомітно стаючи частиною її. Ось у таких складних нерозривних стосунках тяжіння і відштовхування намагаюся позначити якесь невиразне відчуття, вловити шлейф чогось, що крутилося в моїй уяві. Повсякчас вислизала і поверталася якась мана, посилена всілякими нотами щастя — запахами трав, пряно-пекучою дотепністю несподіваних комбінацій, квітковими одкровеннями плодів. Ось і пестила і нюхала свої абрикоси, ділячись з ними енергетикою, вносячи елемент гри, розбурхуючи очікуваннями саму себе. Врешті-решт, без цього всього прожити можна, але імпровізація — кращий релакс для мозку.
Може, з абрикосами по-своєму змагалася — ось вони які красиві, тямущі, самодостатні, а яке напруження пристрастей. Приголомшуюче. Мені все це подобається, мені все це теж стане у нагоді, і, як бджілка, відчувши соковите сусідство, взяла й прихопила на пам’ять і абрикосовий акцент. До того ж замкнутий цикл взаємин із деревами підвищує самооцінку — відчуваю себе розумницею. Вже вдалося себе переконати (щоправда, не до кінця), що немає нічого романтичного у розкиданні грошей у різних подорожах, та й літо вже майже виставляє, як на аукціоні, фінальну ціну. Більше вже ніхто не дасть. До того ж там завжди великий певний масштаб підробок, та й усі ці замасковані визначення: «школа така-то, приписують тому-то, коло того-то»... У саду ж експертного скандалу бути не може, адже сама експерт, а абрикоси всі як одна справжні, щоправда, старенькі (були куплені вже дорослими), але ж старе мистецтво і варто вибирати серцем, а не гаманцем. Оце й увесь фешн-секрет, правильніше фешн-десерт, або взагалі ніякий не фешн, а чітке усвідомлення краси літа, його зрілої мудрості. До того ж важко не погодитися з тим, що нині люди стали натискувати надто багато кнопок, а це висушує та спустошує, навіть якщо і забезпечений по життю певний загальмований рай.
Роман же із садом, до того ж багаторічний, ніколи не нудний, він не набридає ні своєю непотрібною метушливістю, ні бажанням неодмінно догодити від страху, що розлюблять, ні прагненням якось по-особливому причепуритися. Ні, все природно — і ця стильна напівзанедбаність, яка ретельно підтримується, але ніколи не докотиться до правильного, але такого прісного мінімалізму, і ця ласкава тінь, яка робить непотрібною будь-яку манірність, і ці дотики до гарячих стовбурів дерев, які тільки-но віддали свої плоди.
Ось так упродовж усього літа йде азартна багатоходова розвідка — чого ще не знаю, а знати варто було б. Цей процес — безупинний, і він обов’язково наситить невигадливу або, навпаки, вигадливу легкість сприйняття, як вже бувало і після інших літніх — вишневих, томатних, трав’яних — загулів. Знаю точно: доки не приїлося, ти молодий, навіть дуже. Як абрикоси, з якими мені надзвичайно пощастило. Щоправда, зрозуміло, що щастя— важка робота, але якщо вона улюблена, то про що мова.
Відчуваю, що на мене ображаються яблука, адже зараз весь дім пропах ними — сушка у розпалі. Виходить вона напівпрозорою, тоненькою, сонячною, радісною.
Знайома енергетика. Бажана.
